Якось так зненацька скінчилося літо. То воно не стільки тішило, скільки давило спекою, а тепер от різко пішли дощі і якісь зовсім навіть не літні. Запахло осінню. У Європі взагалі сніг випав і повені трапилися. Дуже навіть може бути, що "оксамитного сезону" не буде.

Дощі... Узагалі то, я люблю дощі. Спокійні і тихі осінні дощі. Тільки рано ще, я ще літом не нагулявся. Я ще річку хочу, купатися хочу, на землі лежати, у небо синє дивитися. А вже все, кіна не буде - літо скінчилося. А шкода!

У місті дощі зовсім інші, зовсім по-іншому сприймаються, ніж за містом, на селі. У місті скло, бетон, асфальт. Маленькі і не дуже маленькі, затишні і не дуже затишні, дорогі і не дуже дорогі кафе, бари, клуби. Життя повертається в місто з відпустки, зі студентських канікул, із круїзів, гір, узбереж. Воно ще не відійшло від відпочинку, не прийняло той ритм, у якому буде текти до наступного літа. Воно ще засмагле, ще вбране в яскраві легкі сукні та кольорові сорочки, ще не охололо від літньої спеки. А тут вже холодно. Прямо несправедливість якась, так?

Дощі. Знову ранком потрібно роздумувати над тим, брати чи не брати куртку. Тому як в одній футболці все рівно холодно. А ще тому що останню парасольку в мене розгорнуло вітром роки три тому, й з тих пір я перестав ними користуватися. Але зараз, коли "постарів", починаю міркувати, що прийдеться заводити парасоль. А може й не варто. В мене є куртка і є бейсболка. Куртка непромокає, а бейсболка червона. Чого мені ще треба? Парасоль - це коли солідно, у костюмі, у плащі, з дамою під руку. А так - весело і бестурботно! Осінь, кажете? Так ми і восени не пропадемо!

від 13 серпня 2002 року