Що там в нас останнє було? Про холоди та осінь незабаром? Про дощі міські та сезон оксамитний? Ну-ну...

Отож, холодів страшних немає. А от нема їх. Ранком дещо прохолодно. Увечері - просто краса! Не пече, не задушливо, не порошно, і навіть вітру немає. І не сиро, зовсім не сиро. Може осінь осторонь пройде, га?

Пари днів тому свята відшуміли. В Україні взагалі та в Києві зокрема святкували День Незалежності. Як не дивно, День Незалежності України, а не Штатів, наприклад. Чесно скажу: я точно не пам'ятаю що це за день такий і звідкіля він узявся, але святкують його ретельно от уже котрий рік. От вже одинадцятий. І я святкую. По-своєму. Гуляю здебільшого.

От раніше було діло. Раніше - це коли ще не було незалежної України та не настали ще неясні часи в Радянському Союзі. Так, був такий. Може зараз вже хто і не пам'ятає. Та й не дивно було б: незалежній Україні от 11 років як трапилося, а значить усім 17-18-річним на момент виникнення нашої держави було по 6-7 років. Дитячий вік. Гарний вік. Живеш собі й про буття не замислюєся.

Але про що це я? Та все про День Незалежності. Отже, у радянські часи напевне були б улаштовані масові народні гуляння. Дуже політично правильні і дуже соціально організовані. Тільки дуже нещирі якісь. Так, було й так.

А от тепер не так. Тепер у нас демократія, воля і щось там ще, що записане у нашій Конституції. Але Конституцію нашу я останній раз читав перед випускними іспитами в школі, щоб загалом знати про що мова йдеться. От не люблю я бути зобов'язаним. Зобов'язаним знати конституцію держави в тому числі.

Отож тепер гулянки в нас не стільки народні, скільки молодіжні. Тому що на Майдан київський в основному молодь відпочити і "потусоватися" приходить. Зустрічаються, звичайно, і люди постарше, але них набагато менше. Та й молодь саме київську, як я подивлюся, гуляння на Майдані не особливо приваблюють. Молодь київська вже знає місця, де можна відпочити і "потусоватися". А в радянський час цю проблему дуже гостро піднімали - куди подіти молодь. А вона от візьми та й вирішись ця проблема. Не просто так, щоправда, а дуже навіть за гроші. Причому за гроші як немаленькі, так і дуже не маленькі, але також і дуже навіть невеликі. І взагалі, на будь-який смак. Точніше, на будь-який гаманець. Одним словом: свобода вибору! Хоч і за гроші.

Про гроші ще написати, чи що? Гроші - вони й в Африці гроші. От відкрився цей самий новий торгівельний комплекс під Майданом - "Глобус" називається. Заходив я туди. Та й не раз уже. Цікаве містечко. Розмах, звичайно, не той ще - під землею все-таки усе знаходиться. Але дивне відчуття виникає: все це я вже бачив, причому точнісінько таке саме. Де бачив? Та в Європі, у бабусі-Європі. І хоч був я на цей момент із усієї Європи тільки в східній частині Угорщини, але всі ці супер- і гипер- маркети там от такі ж самі, як "Глобус" або "Метроград". А ще "Квадрати" на них дуже схожі.

От сидів я в "Глобусі", у "їдальні" іхній обідав. І виникло в мене таке відчуття... Точніше пропало відчуття, що я в Києві знаходжуся. А де знаходжуся? А хто його знає! Але от не в Києві і всі тут. Десь у Європі. Так може ми й справді потроху туди рухаємося? Так, чи що?

Добре це чи погано? Так як сказати. От я чув десь (або читав може), що в Києві й околицях проживає близько 4.8 мільйонів чоловік. Мені, наприклад, дуже навіть віриться в подібні цифри. А тепер, якщо дещо замислитися й згадати, що по останнім досить офіційним даним населення України складає не набагато більше 48 мільйонів чоловік, то вийде, що в Києві проживає десята його, населення України, частина. І, по-моєму, так воно і повинно бути. Міста, мегаполіси повинні концентрувати населення. Щоб місця вільного залишалося багато. Щоб було куди вирватися з цього мегаполіса, дихнути чистого повітря, подивитися вдалину і не наткнутися поглядом на витвір людини. Та й, якщо вже на те пішло, який з Києва поки що "мегаполіс"? Так, середньої руки столиця провінційної держави. Образливо? Ну так вам і прапор в руки! Вперед і з піснею! А я на цьому тему на сьогодні закрию.

від 28 серпня 2002 року