Ото я дивувався, коли багато моїх друзів і знайомих взялися поздоровляти мене різними музичними композиціями та листівками, що так чи інакше асоціюються з захисниками закону. Починаючи "Наша служба і небезпечна і важка" і далеко не закінчуючи "Десь далеко, дуже далеко йдуть грибні дощі". (Переклад назв пісень - робота УкрПорталу - я вирішив залишити). Чим, маю вам зізнатися, мене дуже потішили, тому що багато хто з цих мелодій дуже улюблені мною. Навівають, розумієте, приємну, трохи щемливу ностальгію по дитинству, по тим часам, коли по телевізору показували багато фільмів про розвідників і я також хотів стати схожим на цих міцних безстрашних хлопців і захищати когось від чогось. Спасибі вам, мої друзі!

Отже, прийшов черговий день - 20 грудня - і я зрозумів, що вже прожив на цьому світі 24 роки. Взагалі то, тему цю я пишу вже 22 грудня, але віднесу її все-таки до 20-му, така буде моя примха.

Пройшов рік з того часу, як я написав тему "А сьогодні в мене - День Народження". Що я зміг за цей рік? Чого домігся? Як реалізував описаний рік тому "намір домогтися здійснення цієї мети"? Чи замислююсь я взагалі про все про це?

От ви зараз читаєте ці рядки. Чи бачите ви за ними людину? Справжню, живу людину, зі своїми прагненнями, зі своїми достоїнствами і недоліками. Здатну подобатися або навпаки не подобатися. Здатну на щось ще, окрім написання цих самих рядків. Не може ж бути, щоб весь я виражався в цих декількох абзацах! Не можна ж так, правда?

"Віртуально ти подобаєшся багатьом, реально - деяким" - написала мені сьогодні вона. Я ніколи особливо не замислювався над тим, щоб комусь сподобатися. Не було в мене такого бажання ні віртуально, ні реально. Звичайно ж, усе те, уся ця писанина в Інтернет - це підсвідоме бажання все-таки сподобатися, захопити свого читача. Не дивлячись на те, що я пишу більше для себе, останнім часом я став більше задумуватися про те, як писати для інших. Щоб тебе читали, щоб ти подобався. Але ж це дуже маленька частина мого світу - так повинне бути! Але чи так є?

А тепер у мене є бажання подобатися! От уже більше року таке бажання з'їдає мене навіть усупереч здоровому глузду. У кінців-кінців, моя життєва філософія говорить, що здоровий глузд - це усього лише засіб у досягненні того, чого ми бажаємо. Жити одним здоровим глуздом було б дуже нудно й одноманітно. Та й життя б ніякого не було б, напевно. Було б, але зовсім інше.

От сиджу я і пишу ці рядки. Чим вони є для мене самого? Спробою розібратися в собі? Спробою підсумувати цей прожитий рік? Переконати себе, що його прожито не даремно або навпаки витрачено впусту? Спробою похвалитися своїми досягненнями або виправдатися в недоліках? А чи потрібен узагалі мені цей самоаналіз?

Не хочу я думати й аналізувати себе! Рік пройшов, рік прожитий. Я став старшим, світ став старшим. Чи стали ми мудрішими - я і світ - не знаю. Я сподіваюся що так. Що цей рік усе-таки дозволив мені глибше зрозуміти себе та світ, оцінити свої сили і сили, що правлять цим світом, краще побачити власні шляхи в цьому світі і шляху самого світу. Гадаю, так воно і є.

Я став старшим на рік. Світ, я більше довідався про тебе і став краще тебе розуміти. Я знаю свої цілі і бачу шляхи для їхнього досягнення. Я вірю в себе й у цей світ.

А ще я вірю в неї! Так, я став старшим...

від 20 грудня 2002 року