Як там у Мандельштама? "Гомер, безсоння та вітрило..." Щось на зразок. Може все таки придбати собі дешевий ноутбук? Хоча писати звичайним олівцем на звичайному папері - у цьому є щось справжнє. Це як справжній секс супроти його віртуальної варіації. Люблю усе справжнє!

Олівець. Якось зайшов я на Петрівку - це такий базар у Києві - і купив собі штук з чотири олівців. Звичайних, "простих". Хоча цей, яким зараз пишу, здається, не з тих, бо цей дерев'яний, а ті були з якогось полімеру. Напевне, потіг у офісі - дурна звичка. Ти ба! Так у мене ще й натуральний олівець! Люблю усе справжнє!

Папір. Узагалі-то це щось на зразок вторинних відходів: у офісі час від часу щось друкується, потім воно втрачає актуальність, а у кожного аркушу залишається один чистий бік. Папір також натуральний, якісний: неякісний папір наш корпоративний лазерний принтер не споживає. Йому ніхто й не намагається підсовувати, як я знаю. Люблю справжній папір! Як і усе справжнє.

Два "дабли". Ти ба, яка тавтологія?! Вже з'їв. Смачненькі. Не те щоб зовсім справжні, але згодиться. Та й МакДональс на розі якраз у мене на шляху, коли йду до офісу чи назад. І працює до 11-ї ночі. Інколи хочеться чогось швидкого і, можливо, не зовсім справжнього. Але справжнє дуже люблю!

Думки. Навіть не знаю, наскільки вони справжні, але, зазвичай, дуже дурні. От зараз пишу і бачу, що дійшов вже до думок, а тексту ще мало. А хочеться не менш як 5 тисяч знаків. Така в мене "фішка" - писати тексти не менш як на 5 тисяч знаків. Але не набагато й більші, бо тоді важко читати. Це думка спонтанна, поверхова. Глибша думка - треба йти прати штани, бо вони мені потрібні вже завтра ввечері: у кіно піду, на "Піратів Карибського моря". Може потім що напишу, як кеби вистачить. Ет, подобається мені українська! Ви тільки прислухайтеся до цього: "як кеби вистачить"! Га?! Яка смакота!

Ще глибша думка, що тягнеться за думкою про штани та кіно, це думка про гроші. А ще - про дівчат. Отож бо їх дві. Думки. Гроші є і їх вистачить ще не на одне кіно. Дівчата також є і їх також на щось та вистачить. Перерви у постачанні як першого, так і другого, найближчим часом не плануються. Але саме сьогодні немає бажання ані витрачати зайві гроші, ані зайвий раз бачити своїх дівчат. Не своїх - як чужих, так і просто ще не моїх - бачити ще більш-менш хочеться. Просто так, задля естетичного задоволення. Але тільки бачити. Хоча, як трапиться, то можна й завести ще трохи своїх. Нових. Бо старі... Та годі вже про дівчат!

Ну що там? Вже є 5 тисяч? Ти ба, а Ворд - хитра штука! - вміє рапортувати: "накляпано стільки-то знаків, стільки-то слів, стільки-то рідків і стільки то абзаців. Продовжимо?!" Ворду нема, бажання продовжити ще є. Які там ще є думки? Ще глибше.

Може змінити хату? Тобто помешкання. Винайму окрему квартиру - буде значно зручніше водити дівчат. Грошей шкода. І дівчат не шкода. Щось я сьогодні скупий.

Намагався якось підрахувати свої видатки на кіно. Марна справа! Вони коливаються, вони нелінійні, вони надходять зовні. Останнє, це коли випрошую безкоштовні квитки у Кіно-Театру. Тішуся думкою про те, що дістаються вони мені за те, що такий розумний, а не за те, що такий нахабний. Хоча, нахабність - друге щастя. Але, напевне, несправжнє.

Як почну писати про справжнє щастя, то в мене вийде не менш як 10 тисяч і навіть з гаком, і навіть з чималим. Тому піднімаю другу думку зверху і йду прати штани! Надобраніч!

P.S. Випер штани. Чи все таки "виправ"? Перше мені більше подобається - значно сексуально агресивніше. Поки пер (О!), згадав, що зранку залишився недопитий пакет кефіру. У тазку зі штаньми знайшлися також рушник та шкарпетки. Випер і їх. (яке ж смачне слівце!) Націдив чашку кефіру, притіг ці аркуші та олівець, п'ю, пишу. І те й інше смакує. Щоправда, його зовсім небагато. От уже й усе...

P.P.S. Ну от, писав-писав, а вийшло усього трохи більше за 3 тисячі знаків!

Від 20 серпня 2003 року