Усе йде в гепу...

Усі плани на Новий Рік тихенько, але дуже впевнено, котяться кудись в гепу. Бо немає паспорту. А паспорт, як казав товаріщ Шаріков - це головна річ для людини. От закордонний паспорт є - у Росію можна поїхати, наприклад. А громадянського паспорту нема. Гепа з'їла. Негарне слово!

Клята гепа прикинулася нашою любою державою, у якій майже нічого не працює, але майже за все треба платити. От, наприклад: є у моїх батьків квартира, отримана ще при радянській владі і дотепер запущена власником (а хто власник? а держава власник) до настільки жахливого стану, що навіть у ту діру приїжджало телебачення - напевне що щоб зняти черговий політичний, а може соціальний ролик на тему "як люди животіють". Після чого проблему квартири у багатоповерховому будинку, у якому вже більше двох років тече дах, було вирішено кардинальним чином: батькам запропонували переїхати у іншу квартиру у цьому ж будинку, але декількома поверхами нижче. Напевне що вода туди не одразу дійде, коли потече...

А мені, власне, яке до цього діло, окрім того, що батьки живуть у жахливих умовах? Та таке, що я у тій старій квартирі був прописаний. Що таке "прописаний"? А хтозна: у громадянському паспорті стояв штампик з адресою і було сплачене якесь мито. Напевне що так держава провадить свою політику обліку своїх громадян - турбується про них, тобто. Щоб, бува, не загубилися, бо хто ж тоді буде платити гроші. От тільки чого за цю "громадянську турботу" власне громадянин має платити окремі гроші - це мені незрозуміло. Адже громадянин сплачую податки - чималенькі, маю зауважити, як для нашої бідної держави! А за що ж він тоді їх сплачує? Незрозуміло...

Але річ навіть не в тім. А річ у тім, що наша держава, кажучи дуже культурними словами, розгубила шалену кількість власного житлового фонду. Воно, звичайно ж, зрозуміло: в якого біса їй вдався той "фонд" у глухій провінції, коли тут у Києві вартість цього фонду сягає півтори тисячі зовсім не українських грошей за квадратний метр?! Звичайно, усе інше можна покинути напризволяще, вклавши усі свої ресурси саме "у прогрес" у вигляді багатоповерхових каркасно-цегляних будинків, що зараз будуються на кожному більш-менш пристойному клаптику київської землі. Ну розгубила то й розгубила - нехай. Але питання в іншому: якого Дідька за ті, Богом та державою забуті, квадратні метри, майже без опалення та без водопостачання, майже без світла та з драним дахом, та ще й платити гроші?! Чималенькі такі, як для таких умов, яких фактично немає аж ніяких! Тобто якщо я, вже третій рік живучи у Києві, але прописаний там, у загубленій провінції, так і залишуся там прописаний, то я вимушений буду платити за проживання... Дідько! За яке ще проживання?! За що саме я змушений буду платити?! За...ли!!! Кляті хохли!

Адже я й так змушений буду звертатися до тієї провінції, якщо мені знадобиться будь-яка допомога моєї держави, якій я сплачую податки. Про податки - це окрема чималенька тема. Але ж я усе одно буду сплачувати додаткове мито: за якусь довідку, за оформлення закордонного паспорту, за переоформлення його у відповідності до нових (Дідька лисого "нових"! Вони вже мали чинність на момент оформлення! Але "не було бланків" - хохли!) правил Європи, для отримання прав водія, для... Та ледь не за кожним папірцем я маю звертатися саме "за місцем прописки" - і нікуди більше! Добре, я там не живу, але за що ж тоді платити?! Та там же й умов для життя немає, власне! Дідько!

Ну добре, пішов я на поступки голосінням матері і завіз туди свій паспорт... Олексію, невже ти так нічому й не навчився за все своє життя у цій "державі" та за весь цей час спілкування з "її народом"?! Соромно! І попав мій паспорт у гепу...

Тобто оформлення пройшло швидко і без ніяких проблем для мене. Тобто паспорт залишився не у держави, а у батьків. Але от для того, щоб отримати його назад, я мав би з'їздити туди ще раз. А для мене цей шлях виливається не менш як у дві доби часу. Так, батькам треба допомагати і усе таке інше - але зараз одинадцята ночі, а я сиджу і лаюся отут, замість того щоб спати або робити щось приємне або ж корисне. А ще - безліч справ, які просто "підвисли" у непочатому стані, бо ж без паспорту я не можу зробити майже нічого. Не кажучи вже про Новий Рік у Будапешті... Все - гепа!

Ні, на початку тижня я все-таки спромігся випросити батьків передати мені паспорт. Батько й передав. Але простоявши з годину на одній з окраїнних київських автостанцій, я зрозумів, що паспорту в той день я не отримаю. І не отримав: автобус десь на півдорозі зламався. Ні, буває - звичайно ж буває! Особливо якщо враховувати, що той автобус вже давно треба було б списати, але... Немає коштів на новий і взагалі автопарк вже навіть не працює. Тьху, ну й держава ж мені трапилася!

Але ж є ще й пошта! О, цей сервіс, яким я користуюся щотижня у міжнародному сполученні, на внутрішніх зв'язках працює... Я от не знаю, чи працює взагалі, бо мій паспорт, відправлений ще у вівторок, до сьогодні, у п'ятницю, ще не прийшов. Триста кілометрів і три дні. А я сиджу у гепі. А якщо загубиться - буде гепа ще більша. Дідько! Коли ці українці почнуть врешті-решт працювати, припинивши бідкатися і вимагати "зарплату європейського рівня", при цьому бажаючи в усьому іншому "жити по-українські"?! Українці мої... Гепа вас забери!

Отака от гепа...

Від 12 грудня 2003 року