Взагалі-то, він був два дні тому, тобто сьогодні, власне, 22 грудня, але ж ви нікому про це не скажите, правда ж?

Отже, знову День Народження. Чому втретє за останні два роки? Так це тому, що перщу тему стосовно свого Дня Народження я написав саме два роки тому, а отже це вже третій за два роки - як час летить, правда ж? І саме цікаве, що зробити з цим хоч щось ну немає ніяких сил. А інколи навіть і бажання. Отак плисти та плисти собі за течиєю - кудись та винесе. От і винесла - мені вже 25 років. Ого-го! Дожився!

Святкування Дня Народження пройшло ніяк. Власне, не було ніякого святкування. Ото якось так сталося. Власне, як на те вже й пішло, оце, напевне, і є моє святкування мого Дня Народження. Ото, хіба що, на Новий Рік поїду до батьків на село і там трохи щось та відсвяткую. Буцімто, щоб не витрачати зайві кошти та час. Ага, а я к же! А на що ж ти їх витрачаєш, мій любчику?

Дідько! Вже 25 років! Ну і що я? А що я? Напевне, трамвай чекаю. Такий помаранчевий весь із веселими-веселими малюночками на боці та з гурьбою цікавих та просто друзів усередені. Угу... Так і дочекатися недовго. Прийде Стара з Косою і запитає: "Ну що, любчику, ходімо?" Еге ж? Цікаво, хоч тоді хтось буде поруч?

Ну, як ви вже зрозуміли, День Народження у мене у цьому році цілком невдався. Додати до цього ще мою повну безалаберність у власних справах, ледачі намагання знайти собі нове помешкання та підтримувати бодай-якісь стосунки з бодай-якимось друзями, то вийде гарненька картинка такого собі молодого безперспективного дурника. Цікавентка картинка.

Ну чого там? За цей рік я, власне, таки й справді нічого не досяг і нікого не добився. Отакі діла. А минулого разу так писав, багато писав, здається навіть обіцяв... Кому? Собі? Їй? Так, їй... А може більше собі... Корочше кажучи...

Корочше кажучи, життя триває! І хай там що, а є ще гедзь у гузні і деякі мізкі в макітрі - це я вам точно кажу! І якщо я, кляте ледащо, пролінуюся ще наступний рік, отоді вже даки треба буде брати дрин, і добряче так собі дерти! А, взагалі-то, добре було б і зараз оце вже взяти, от тільки нема кому. Хоча, як насправді, то от саме життя час від часу тихенько так витягає свій дрин, але поки що тільки погрожує, дає впорскнути адреналінчику у кров, а потім знову залишає сам на сам з самим собою і знову я стаю ледачим та дурним, або ж навпаки. Ет, Новий Рік незабаром! А що я? Дідько! Я хочу до Європи! Жити! Отак...

Від 20 грудня 2003 року