Ось, перебирав свою макулатура на предмет зменшення її обсягу й знайшов декілька газеток на зразок "Світ захоплень - спокуса". Знаєте, такі собі газетки, яких зараз повно у кожному кіоску та на кожному газетному лотку. У них друкуються еротичні твори, що змальовують не надто непристойні статеві акти. Уся ця еротична писанина досить щедро пересипана чуттєвими знімками напівголих та зовсім голих дівчат з цнотливими "редакційними зірочками" для прикриття найцікавіших місць та збереження цензурної коректності.

Знайшов і посміхнувся собі. І вирішив про це написати.

Ні, не про свій надмірний інтерес до цих оповідань та фото - якщо вас цікавить ця тема, то в Інтернеті ви зможете знайти безліч оповідань, консультацій, рекомендацій, тощо. А вирішив я написати тут свою відповідь на питання, яке раз по раз ставили мені різні люди: "Навіщо ти це купуєш? Чому ти це читаєш?"

А історія така. Я, як і більшість культурного населення цієї країни та цього світу, декілька років вчився у вищій школі. Замало, мушу зауважити, бо хочеться ще. Але річ знову не про те - університет до теми мало відноситься. До теми відноситься, власне, дорога до університету, а точніше, дорога від батьківської домівки до великого міста, у якому й знаходився університет. Від найближчої залізничної станції до великого міста потяг ішов щось годин шість. Але, зважаючи на те, що ці 6 годин приходилися на відрізок часу десь з опів на другу ночі до опів на восьму ранку, у вагоні я спав, та ще й досить солодко. Але від найближчої залізничної станції до містечка, де мешкають батьки, було (та чому ж "було"? - воно так і залишилося) щось кілометрів 60. Тобто години зо дві автобусом. А автобус повз нас проходив о третій після обіду. І все. Отак і жили. Власне, так і живуть по цей час - це я тут столицями вештаюся.

О третій я сідав у автобус і близько шостої був уже на вокзалі. А потяг, як я вже казав, близько другої ночі. Лише близько другої - раніше нема. Отже на вокзалі я мав змарнувати близько 8 годин часу. Це був найважчий відрізок шляху.

Що робити вісім годин на залізничному вокзалі? Добре, коли з собою була якась художня книжка. Або ж якась нехудожня, але яку можна було читати. Але не такий вже й багатий я був на той час, щоб мати забагато книжок чи мати можливість їх купувати. Отже, залишалося цікавитися пресою.

Ви коли-небудь цікавилися нашою пресою? Ні, не тими товстими глянсованими виданнями, досить недешевими і досить солідними. А тією пресою, яка розрахована на "роботягу-сіряка та його дружину" - на народ, так би мовити. Не цікавилися? То рекомендую поцікавитися! Бо найпристойніше газети з цього кагалу це саме оті "непристойні оповідання"! Що, не вірите? А ви спробуйте!

Ви візьміть і погляньте на ці заголовки - лише на заголовки! Хтось когось вбив, хтось щось вкрав, хтось когось згвалтував та продав. І це лише заголовки, бо від змісту мене, людину цинічну та не надто цінуючи життя "сірої людини", просто нудить. Настільки красномовні та виразні описи відрізаних рук, ніг, голів, та самого процесу відрізання, гвалтування, убивства, крадіжки, підлоти та багато чого іншого, що мене постійно дивує, як узагалі можна таке писати? Писати та друкувати багатотисячними примірниками! А ще - купувати і читати, читати, читати...

Любі мої, то хто ж з нас злочинець?! Ви мене вибачте, але мені чомусь здається, що це саме ви, а аж ніяк не я.

Так, напевне що у цьому світі є бруд, брудні люди та брудні вчинки - я від цього не відмовляюся і не ховаюся. Але мене дивує, як людина - звичайний "роботяга-сіряк" - може отримувати хоч якесь задоволення від постійного читання нових і нових брудних подробиць. Бо, напевне ж, аби не отримував задоволення, то й не читав би, правда ж? А так...

Можна ще завести розумну думку про попит та його задоволення, але, як на мене, то вже буде зайва балаканина. Головну свою думку я висловив і, маю надію, ви її зрозуміли. Отож бо, читаймо, пишімо та друкуймо, панове, кому що подобається, але не дивуймося потім на свій народ та його "культурні цінності"...

Від 26 липня 2003 року

P.S. У ході верстки та постредагування у тексті було виявлено декілька ворожих літер "ґ", підступно виправлених MS Word-ом з моїх оригінальних, таких милих моєму серцю, "г". Всім їм було завдано жорстокої смерті! Так було, так є, так буде й надалі! Мені за цю писанину грошей ніхто не платить і на технічні витрати також, так що:
А не пішли б ви зі своїм "новим правописом"!

Де на клавіатурі знаходиться літера Ґ?