Осінь скінчилася

Власне кажучи, вже майже тиждень тому - календарна. Бо чи скінчилася осінь природна - я навіть і не знаю - напевне що так. Тому що зима вже починалася - тижнів зо два тому. Але зараз зими фактично нема. А може вона є, тільки така от вона звично вже "ніяка". Наче зима і є, але насправді воно якось так зовсім не зимно - по доброму зимно, як я ще можу пригадати "у старі добрі часи" - цитуючи класику "коли дерева були великі".

Несподівано для себе написав останню фразу і згадав, як наприкінці позаминулого місяця був у рідній школі: там саме організували виборчу дільницю першого туру виборів Президента Нашої Усія Вкраїни. Про політику наразі не буду, а от про школу: був я тоді у школі і дуже щиро здивувався що вона така маленька. Дивно, чи не так? Адже за останні декілька років фізично я аж ніяк не виріс й у школі своїй старій бував декілька разів за часів студентства свого і тоді вона аж ніяк не здавалася мені меншої ніж була чи взагалі так чи інакше дрібнішою. То що ж зі мною сталося?

Ну от: почали "за здравіє", а закінчуємо "за упокой". Завжди так - зрештою, на те вони і "теми". То що ж я, власне, хотів написати про осінь? І чи хотів бодай щось, власне, написати? Було чи не було - от у чому питання!

Ну, напевне що таки було: давненько вже хотів пожалітися на невдалу мою сьогорічну осінь - о! оце якраз і заголовок запланованої теми згадав: вона мала називатися "Осінь 2004". Але, як бачите, вийшло не зовсім так, як, можливо, планувалося.

От і уся сьогорічна осінь, осінь 2004-го, така була: незапланована, але, зрештою, зі сподіваннями на краще.

З самого початку осені різко постали добре очікувані і заздалегідь прогнозовані проблеми зі старим місцем роботи і необхідністю таки щось змінювати у цій частині власного життя. Проблеми - чи то, можливо, просто "питання" - прогнозовані і заздалегідь очікувані, але від того не більш бажані, на жаль. Цілковитого вирішення цих проблем чи питань ще немає аж на сьогодні. Звісно, не дуже приємна ситуація і я добре розумію хто саме винен у виникненні такої ситуації, але від того не набагато легше. Винен, доречі, я сам. Але від розуміння цієї простої істини зовсім не випливає чіткого розуміння дій, необхідних для цілеспрямованого виправлення становища та звернення плину життя у потрібному напрямку, тобто на краще - так чи інакше.

Останній місяць осені до не надто добре вирішеного питання власного добробуту та власного зростання додав ще й питання чи то навіть проблему добробуту та зростання суспільного. Проблема ця чи питання прийшла у вигляді виборів нового президента (а захотілося мені спочатку написати це слово з великої літери, а зараз - не з великою: от захотілось і квит!), які, так само як і питання приватного життя, заздалегідь очікувалися і прогнозувалися проблемними - так чи інакше. І звісно ж очікування ці виправдалися - на жаль. І на жаль навіть більшою мірою, ніж прогнозувалося мною особисто. Шкода.

Шкода, бо, фактично, три місяці власного життя можна вважати відверто втраченими - чергові три місяці. Озираючись назад, на три місяці раніше, не можу я з впевненістю сказати, що становище моє покращилося хоч трохи, і так само не можу я з впевненістю сказати, що становище моєї країни нинішньою так само хоч трохи покращилося. Але країні то що - а от моє життя триває і єдиний мій невідновний ресурс невпинно вичерпується: час. Так, звісно у такому віці... Чому, власне, "у такому віці"? Так, знов я про вік, але вже за 15 днів мені 26. Дідько! Як багато! Чомусь 25 було наче не так багато, а 26 - це вже набагато більше. Але я, власне, починав не про те.

Отже, осінь скінчилася. Почуття - смуток і образа. А ще - заздрість. Смуток за власним життям, яке, вочевидь, могло б бути не те щоб "набагато кращим", але не таким - просто життям. "Просто життя" відчулося у змінах "там, де нас нема" - тобто не "нас", а "мене", позаяк до "вас", власне, мені немає ніякого діла. Власне "ви" скоріше за все мені "там" і не потрібні зовсім, бо якщо "ви" "там" будете, то це вже не буде "там" - такий от мій песимістичний прогноз - песимістичний, але відверто відвертий і вперто впевнений. Але я знову ж таки не про те.

Смуток, образа і заздрість прийшли з початком "там" - тобто на заході, у "цивілізованих країнах" - передсвяткового часу святкових різдвяних покупок. Про це радісно сповістили мене усі "їхні" інтернет-портали, з якими я маю ті чи інші стосунки: наприклад, просто іноді на них зазираю. І мені так шалено захотілося просто звичайнісіньких різдвяних покупок, таких нецікавих для когось планувань свят та підготовки поздоровлень, що... що навіть і писати про це не хочеться - от так от. Хочеться, скоріше за все, просто завити вовком і так само вовком податися звідси "туди". Звісно, дурне бажання, але що вдієш.

Зрештою, і взагалі писати мені більше не хочеться - на сьогодні. Бо вже, власне, не п'яте, а шосте грудня і почався новий робочий тиждень, а мені ще б трохи виспатися, щоб не виглядати надто нездарою перед новими роботодавцями, хоч як би вони мені особисто не подобалися. Зрештою, осінь ця таки принесла бодай щось хороше: наприклад, мій новий комп'ютер, який дозволяє мені вільно писати свої теми о третій ночі. Щоправда, більше нічого корисного чи приємного від цієї осені щось не пригадується - відверто дурний період життя вийшов. Он, наприклад, на початку осені у мене сталася "недописана тема" - вперше за 4 роки. Усе - пішов спати! Знов дурниць попонаписував...

від 5 грудня 2004 року