А вчора був День Червоної Армії

Напевне що це свято - 23 лютого - варто саме так і називати, а ніяк інакше. Бо ж називаючи його якось інакше - "День Захисника Вітчизни", або ж ще як - ми, усе-таки, кривимо душею, так би мовити, ховаємося.

Тільки не подумайте на мене, буцімто я тут хочу підняти тему "кривавого терору та його впливу на історичне пригноблення та відокремлену тупість посереднього представника українського народу" - аж ніяк не про це я веду мову! А написати мені хочеться, як завжди, ні про що і це "ні про що" присвятити учорашньому святу.

Я таки вважаю це святом - святом мого батька, наприклад. Бо ж він свого часу служив у лавах саме Червоної Армії, а не якоїсь іншої. І саме Червона Армія на початку минулого вже століття у ці дні здобула свою перемогу і започаткувала це свято.

Я навіть точно не пам'ятаю, коли у нас в Україні день захисника Вітчизни чи як він там називається. Тобто, свято українських військових. Врешті-решт, як не дивно, те свято цікавить здебільшого навіть не самих військових, а хіба що політиків та "особливо щирих українців". Бо ж свято 23 лютого вже традиційно стало Чоловічим Днем - святом чоловіків. Це саме наша традиція, підкріплена нашою історією - таку ми її вже маємо і цуратися її таке саме глупство, як звинувачувати її у будь чому.

За учора я отримав усього три поздоровлення у вигляді віршика:

Стреляют пушки, пулеметы, 
Ракеты с бомбами летают, 
А в небе храбрые пилоты 
Друг друга мастерски сбивают. 

Пылает пламя, рвутся мины, 
Повсюду пораженных горы, 
И танки смертоносным клином 
Сминают мирные заборы. 

А полководец, взявши ластик, 
Склонился над военной картой. 
Вот это понимаю - праздник, 
Не то что там 8 Марта!

Гарний, правда ж? Йому вже ось більше року! Принаймні, я точно пам'ятаю, що він був вже минулого року, а от чи був він раніше - цього я не можу сказати напевне.

Звідкись виринув і швидко розповсюдився Інтернетом слоган: "Подарунок чоловікові на 23 лютого - це інвестиція у власний подарунок на 8 березня". Тобто цей слоган, вочевидь, стосується жінок. Його я також пам'ятаю ще з минулого року. Щоправда, цього року він виглядає вже трохи заїжджено, як на мою думку.

Мені от ніхто нічого не подарував. Окрім віршиків. Зате віршики (власне, один і той самий) дуже сподобалися і дуже сприяли створенню гарного настрою. А так свято пройшло не на диво тихо і спокійно. Навіть святкову вечерю я собі не влаштував, бо ж, по-перше, було трохи ліньки, а по-друге було вже майже опівночі, коли я нарешті потрапив додому. Хоча треба таки запастися трохи чимось "святковим" для таких днів. Нехай навіть сам, але усе одно було б приємно. Але краще за все запастися не чимось, а кимось - друзями, з якими можна було б святкувати усі ці свята. Але на сьогодні "маємо те що маємо"...

Гм... Дивно, але більше писати наче й нема чого. Ну, раз нема чого, то й не буду!

від 24 лютого 2004 року