Час рікою пливе - от вже й 8 березня...

Спочатку ця тема мала називатися "3 роки і 3 дні" і написати її я збирався, відповідно, 3-го березня. Але лінь моя черговий раз перемогла і тому сьогодні, коли руки нарешті лягли на клавіатуру, вже 5 березня, а отже...

А отже нічого, власне кажучи. Просто сьогодні п'ятниця, а понеділок буде вже 8 березня, яке, як відомо, на Україні день святковий і вихідний. Я на вікенд збираюся до батьків і аж до самого вівторка не збираюся сідати за комп'ютер, хоч роботи й занадто багато, але усе одно маю трохи відпочити. Так, саме маю, бо ж останнім часом трохи "запрацювався": почав гиркати на людей і нелюбити їх навіть більше, ніж звичайно. І це не кажучи вже про страхітливий нестрижений зовнішній вигляд (є цифрова хвотка - може потім обріжу й викладу). Коротше кажучи, добре було б у відпустку, саме куди я й збирався наступного тижня. Але зобов'язаннь на себе узяв трохи забагато - аж соромно за те, що я таке ледащо і починаю підводити людей - а отже відпустку змушений буду відкласти, принаймні, до квітня. А там, дивись, і весна настане...

Добре було б, до речі, аби весна нарешті настала. А то цього року природа, наче надолужуючи згаяне минулого року, видає кінець зими "по повній програмі" - з березневими морозами та зі снігом, який лежить ще аж до тепер і не збирається танути, а навіть навпаки час від часу випадає ще.

Інколи я навіть сумніваюся, чи буде цього року узагалі весна. Якась така вже аж надто довга зима трапилася, що просто страшно стає, коли замислююся. Час нібито летить, бо три зимові місяці згаяно і майже нічого - та чого там майже? - нічого узагалі не зроблено! Я як був застряг тут у Києві, так і є. Як був я нестриженим студентом - хитрим комп'ютерщиком - так ним і залишився. Не можна так! Не можна зупинятися, бо ж життя не стоїть - пройде повз тебе і все - нема життя. А у Києві я вже рівно три роки і 5 днів. А 3 березня було, відповідно, 3 роки і 3 дні, тому так і тему хотів назвати.

З одного боку зима промайнула так, що нічого не встиг з того, що мав устигнути, я нічого не зробив з того, що мав зробити. Але з іншого боку зима видалася дуже довга, надзвичайно багата на події, які хоч і не призвели до вагомих результатів, але змусили мене з острахом пригадувати: коли ж він вже був, той Новий Рік 2004-го року? Таке відчуття, наче це було так давно, щонайменше декілька років тому. А минулий рік я взагалі не можу чітко пригадати...

Так, я знаю: взагалі-то це все від перенапруги і перевтоми. Треба відпочити тижнів зо два, оглядітися, вибратися з міста на весь цей час і в інтернет не заглядати. Ти ба? Ворд слово "інтернет" намагається з великої літери писати! Треба буде після форматування сторінки перевірити, а то він такий: як не перевіриш то він усіляких тобі каверз наробить...

Цікаво, як це я раніше писав такі величезні теми? Сьогодні оце вже й писати наче нема про що, а усе одно тільки близько 3 тисяч знаків вийшло. 3 тисячі знаків та трохи більше 500 слів. Гм... Сором та й годі! Навіть думки стали такі дрібні, що, звісна річ, просто плигають туди сюди, а саме тому й забуваються майже одразу і виходить так, що наче й думав дуже багато про що, що навіть пригадати важко про що саме, але ж нічого конкретного не надумав - просто пуста робота. Шкода...

Останнім часом почав помічати, що вже звик до інформаційного тиску, та й не просто звик, а навіть хворобливо якось пристрастився, бо ж ні на хвилину не можу залишити самого себе га самоті з власними думками. Навіть у метро, на станції, коли ввечері чекаю потяг, то просто так стояти і про щось думати ніяк не виходить - дико якось себе почуваю. Руки самі тягнуться до мобілки - гратися. Так і збожеволіти можна. Напевне що саме так люди й божеволіють. Отже, поставимо зяблика: "сьогодні Хитрий Фоголь помітив, що починає божеволіти"...

Навіть от зараз сиджу, пишу, а у самого лише одна думка: не про що написати, а скільки. Дістатися заповітних 5 тисяч знаків і пити додому. Чи то не одразу додому, а по дорозі зайти у супермаркет, прикупити трохи подарунків на свято - канахветів там шоколадних і чогось такого ще смачненького. Торт купувати не буду - торт везти незручно. А ще завтра зранку треба встати раніше, щоб, відповідно, раніше виїхати і раніше потрапити туди, до батьків на село.

Цікаво, як воно там? Давненько вже не був. А може ще щось придбати такого, на подарунок? Квітів матері чи що? Але квіти везти ще незручніше, ніж торт. Тобто технологічно незручно, а не ніяково. Бо ж не така я вже свиня, щоб мені було ніяково квіти везти.

Ну все, буду закінчувати, бо ж вже одинадцята, а ще в гастроном по шоколадки. Та й не напишу я сьогодні вже нічого путнього...

Любі жінки! Поздоровляю вас усіх зі святом 8 березня! Любіть нас, чоловіків, будь ласка!

від 5 березня 2004 року