Про мову і про політику

Тут, на Україні, напередодні виборів президента з новою силою спалахнула суперечка про мову. Як і завжди, на Україні політичну вагу має зовсім не питання української мови - з нею, напевне, і так усе всім зрозуміло. Як завжди, на Україні політичні інтриги, обіцянки, та обвинувачення точаться навколо мови російської - єдиного політично значущого на сьогодні спадку старого Радянського Союзу. Тоді, за часів соціалістичної імперії (якщо комусь не подобається такий епітет, то я не буду навіть вибачатися, бо ж не маю бажання сперечатися з невігласами), російська мова була домінуючим об'єднуючим фактором для багатьох народів на теренах п'ятої частини земної кулі. Наскільки я можу пригадати, то у Радянському Союзі було 15 республік і налічувалося близько 100 різних народностей. Тобто федерація була вельми насичена і "локально космополітична" - з цього боку питання лише сучасний Європейський Союз вже можна хоч трохи порівнювати з минулим СРСР.

Так, російська мова у Радянському Союзі була мовою державною, мовою закону, мовою діловою, мовою науки та вищої освіти. Я сам ще встиг здобути вищу освіту за час, поки питання мови ще не набуло такого "великого значення", поки ще вища школа не змушена була перейматися питанням, якою ж мовою їй писати, розмовляти, викладати, замість того, щоб перейматися, власне, наукою та освітою. Так, як середню, так і вищу освіту я здобув, навчаючись російською мовою. Питання середньої освіти я зачеплю трохи нижче, а зараз лише зауважу, що особисто я з превеликим задоволенням вчився б в університеті з німецькою мовою викладання, або, скажімо, англійською. У питанні вищої освіти моя думка доволі цинічна, але водночас і дуже проста: вища освіта або є, або її немає - і дарма якою мовою її було здобуто! Якщо людина вже хоче отримати вищу освіту, то вона змушена буде докласти до цього чималих зусиль і "доступність вищої освіти" - це міф, культивація якого вже сьогодні дуже боляче б'є по усіх сферах економіки та суспільного життя, де необхідні спеціалісти з вищою освітою. На мою думку, ще 3-5 років тому питання наявності диплому, але відсутності вищої освіти не стояло так гостро, коли ж сьогодні дуже часто трапляється так, що диплом є, а от спеціаліста - нема. Не навчили його, бідолаху. А може він і сам не надто докладав власних зусиль, бо ж вища освіта й так "доступна для всіх"?

Але проблема прогресуючого занепаду вищої освіти в Україні - це вже моє особисте дорікання існуючій системі і поки що у програмах усіх без винятку кандидатів у президенти я не бачив жодної згадки про те, як вони збираються відновлювати вищу освіту та вищу школу - є тільки "політичні", "народні" гасла про "доступність вищої освіти" - і все. Але тут я хотів написати про мову...

Так от: у школі я навчався російською мовою - з першого класу, і, здається, по останній. У родині ж я завжди розмовляв українською - можливо, дещо "суржиковою", але все-таки українською. І це було у ті часи, коли українська мова була у статусі "національної меншини" - це, власне, на Україні. Тобто телебачення було суто російське - так, можна було б зауважити, що воно було "здебільшого російськомовним", але я гадаю що таке зауваження - це безпідставний популізм, позаяк з дитинства я добре пам'ятаю пісеньку "Абевегедейка", у той час як нічого подібного українською мовою пригадати якось не можу. Звісно, якщо хтось знає такі приклади - я буду дуже вдячний за подібний контраргумент. Але, наразі, "маємо те, що маємо".

А маємо таке: особисто я з батьками, родичами, більшістю друзів та знайомих, спілкувався українською. Але при цьому не можу пригадати жодного разу, коли б у мене виникла проблема у спілкуванні російською. У школі ж українську мову як науку ми почали вчити, здається, не раніше четвертого класу. І щось я не пригадаю жодних "психологічних травм" і взагалі бодай найдрібніших подібних негараздів, які мені довелося б пережити через те, що я "потрапив у інший світ, де більше нема моєї рідної мови" - а саме такими тезами маніпулюють прибічники введення на Україні другої державної мови - російської.

Ось тільки вчора я купив таку собі газетку - щоб програма телепередач була, бо я зараз без звичного зв'язку з інтернетом, і тому паперова версія мені доволі зручна і набагато дешевша. Газета називається "СЕГОДНЯ" - тобто "Сьогодні", якщо українською. Газета ця, наскільки я знаю, ніколи не виходила українською мовою і ніколи не намагалася це робити, та й думки такої у її видавців, гадаю, ніколи не виникало. А навіщо? Тираж і так складає більш як 750 тисяч, газету постійно купують і читають - я дуже часто бачу її, наприклад, у пасажирів метро - що ще треба? Сам я цю газету також інколи купував і з задоволенням читав майже всі її розділи (розділ "про спорт" я ніколи не читаю, хіба що там згадується ім'я когось з братів Шумахерів або Кличків). Інформація у газеті подається досить стримано, часто іронічно навіть, і саме тому читати її цікаво і навіть корисно - дарма що російською. Було...

Але до виборів залишилося менше 9 днів і сьогодні газету читати відверто гидко і після неї дуже хочеться вимити руки. Пані та панове! Я не знаю, чому так сталося і чому так є, і ніколи не вважав росіян аж занадто тупою, обмеженою та недалекою нацією, але зараз ви перевищуєте усі мої найнеприємніші думки про вас, як росіян або ж тих, хто вважає російську мову, культуру, і таке інше своїми рідними. Я не знаю точно хто це сказав, але вислів дуже влучний і точний: "Я дуже люблю свою країну, але ненавиджу свій народ".

Шановні пані та панове! Вибачте мені мою обізнаність, мою думку у цьому питанні та моє ставлення до цього питання, а також мою необізнаність щодо інших подібних "представників свого народу", але поки що росіяни, як нація, відомі мені як одна з найобмеженіших націй на Землі у питанні спілкування з іншими культурами, іншими мовами, іншими суспільними та державними устроями - тобто іншими націями та народами. Скрізь, де тільки б не жили росіяни, вони несуть з собою свою дивну догму: "Ми хочемо вільно розмовляти своєї рідною мовою, ми хочемо, щоб наші діти читали Пушкіна в оригіналі" - усе це висловлюється виключно російською мовою, звичайно ж.

Мій особистий досвід спілкування з росіянами, у якій би країні за межами Росії вони не жили, свідчить про те, що росіяни завжди стійко "відстоюють свої національні права", навіть тоді, коли така стійкість сприймається як обмеженість, бажання жити у іншій державі, як у Росії, повне неприйняття оточення та протиставлення себе цьому оточенню. Де б не жили росіяни, вони не бажають вчити мову країни, у якій живуть, не кажучи вже про знайомство з її культурою і просто життям. "А навіщо мені вчити угорську? (німецьку, французьку, італійську, тощо)" - питали мене 16- 20-річні знайомі. - "Я ж усе одно тут не залишуся, а в університеті навчатимуся англійською..." І виключень з такого дивного для мене ставлення я поки що не зустрічав - хіба що росіяни, які все-таки знають і розмовляють угорською, німецькою, італійською, тощо, не розмовляють російською, принаймні, зі мною.

Те саме зараз відбувається і в Україні - з тією лише різницею що тут таких "російських українців" набагато більше і вони складають вагому політичну частину населення. Але й тут так само "російські українці" не бажають вчити самі та вчити своїх дітей української мови. Зате вони бажають і надалі розмовляти російською, бажають, щоб їхні діти вчилися у російськомовній школі, і єдине, що їх турбує у цьому питанні, це ймовірна необхідність вступати до вищого навчального закладу, який на той час вже може повністю бути україномовним. Тобто "ми - громадяни України - і ви, українці, маєте поважати наші права на національне самовизначення." Гм! Шановні пані та панове, а де ж тут тоді, власне, націоналізм, за який так дорікають тим самим українцям, які розмовляють українською і не вбачають у цьому нічого особливого? То з якого ж боку тут "націоналізм"?

Врешті решт, пані та панове "російські націоналісти", у вас є великий і могутній союзник у ваших прагненнях, який до того ж вже цілком офіційно називає себе єдиними нащадком і "ядром" минулою імперії. Чому б вам, панове росіяни - тобто російські українці, чи може українські росіяни - не звернутися, власне, до самої Росії і не попросити, а то навіть не вимагати допомоги у вирішенні питання російської мови у неї? Адже Росія - зовсім не так далеко як географічно, так і політично, і ви, російськомовні українці, у переважній більшості своїй вболіваєте за такий чи інакший союз з нею. То чому ж тоді ви не можете домовитися з країною вашою рідної мови про надання політичної, фінансової та культурної допомоги на підтримку російськомовних шкіл на Україні, а також на підтримку здобуття вищої освіти для ваших дітей у Росії, де вони вже напевне будуть вчитися російською мовою? Поясніть мені це дивне непорозуміння, шановні росіяни. Чи може ви не бажаєте мати справу не тільки з Україною, але й з Росією? Такі собі "самі по собі росіяни"? Вибачте, шановні пані та панове, але це навіть не смішно, не дивно, а просто відверто ніяково. Ніяково за те, що певна частина населення однієї держави вважає себе, фактично, відмінною від іншої частини населення та від самої держави, і вимагає не тільки визнання цієї відмінності - проти чого, доречі, я не знаю бодай найменших фактів заперечення - а ще й відбудови у країні свого проживання, фактично, іншої держави.

От тільки не треба тут мені приводити приклади Канади, або Австрії та Швейцарії, а ще краще - усієї Латинської Америки, де, буцімто, взагалі розмовляють виключно іспанською. Такі приклади можна використати хіба що для переконання тієї самої російськомовної частини населення, на політичну підтримку якою ви й розраховуєте, "вболіваючи за російську мову". Покажіть мені бодай декілька людей, які б знали бодай щось про історію, культуру, державний устрій, або хоча б про географічне положення тих країн, посилання на які ви використовуєте як аргумент у питанні захисту їх рідної мови - тоді я погоджуся, що ці прикладу справді доцільні, а не є звичайнісінькою "грою в слова", розрахованою на відверто темних та неосвічених людей. А поки що усі аргументи на користь "російської державної мови в Україні" виглядають виключно як агітація відповідної частини населення на свою користь, і як такі, що розраховані на людей виключно необізнаних і, відповідно, несвідомих.

Що ж, гадаю до питання мови я ще повернуся - до виборів залишилося менше 9 днів...

від 22 жовтня 2004 року

P.S. Мене відверто смішать дорікання у бік Ющенка за його висловлювання про російську мову, як "мову попси і блатняка". Цього ж дня, вже після написання цієїй теми, я за своєї старою звичкою скористався нерегульованим пішохідним переходом - "зеброю", знехтувавши "правилом трьох 'Д'", добре відомим усім автомобілістам. "Дай Дорогу Дурню" - от як розшифровуються ці "три 'Д'". Так, згідно з правилами дорожнього руху на моєму боці була перевага і водій мав заздалегідь мене пропустити, але я перетнув шлях такому собі "хлопчику на поношему Мерседесі": здогадайтеся, якою мовою з вікна машини прозвучала лайка у мій бік?

О вытеснении украинского языка « Глядя из Лондона