Оце щойно знайшов у купі макулатури аркуш з переліком 50 причин відмови у наданні вакансії під час проведення співбесіди і на третьому місці серед них стоїть: "Невміння добре говорити: слабкий голос, погана дикція, помилки у наголосах та вимові" - цікава причина, чи не так?

Але, маючи деякий і зовсім нещодавній досвід пошуків нової роботи, а також невеликий, але таки досвід спілкування з різними людьми, у тому числі й різними мовами, я мушу визнати, що причина ця для відмови продовжувати подальші стосунки, не тільки по роботі, а й взагалі будь які, таки дуже й дуже поважна і поширена. Оце щойно сам написав і думаю собі: а чи гарно це я написав? Чи легко це написане буде читати? Чи зміст написаного прозорий чи навпаки захований під шарами невмілої словесності? І чи не впливають навіть дуже непогані навички писати на невміння говорити і розмовляти, позаяк написане легко виправити та й наголосів, вимови, артикуляції і такого іншого на письмі нема. Може таки варто час від часу і то якомога частіше "виходити у світ" і просто спілкуватися з людьми?

Звісно, останнє робити варто так чи інакше хоча, напевне, іноді це стає важко робити. Ну, знаєте як воно буває: он першим пунктом у переліку причин відмови стоїть "жалюгідний зовнішній вигляд" - і таки так воно і є. А для отримання "нежалюгідного" зовнішнього вигляду треба докладати тих чи інших зусиль, і то щоразу більших, відповідно до рівня "нежалюгідності". Звісно, коли є багато грошей можна просто замовити стиліста, візажиста, і кого там ще, але ще спочатку треба десь дістати ті "багато грошей", а для цього якраз і потрібно мати "нежалюгідний зовнішній вигляд" і, відповідно, самому ним опікуватися.

Тож вирішено: сьогодні обов'язково "виходжу у світ"! А то, знаєте, щось таки й справді я трохи засидівся тут, у закапелку, а воно, виходи у світ, таки, знаєте, й справді потрібні, бо сюди, до мене у закапелок, щось ніхто не ходить, а як і прийде, то тут так само такий безлад, що навряд чи захоче він (чи вона) ще раз сюди приходити та й узагалі зі мною з таким "жулюгідним" спілкуватися. Але я, власне, про мову, вимову, розмову, та вміння добре говорити.

Доречі, оце тільки-но замислився, що українською слова "говорити" і "розмовляти" мають відмінні значення. "Розмова" - це перш за все спілкування між людьми, двома або декількома. А от "говорити" - тут навіть іменника нема, бо це, зазвичай, монологи - промови і таке інше. І якраз останнє таки й справді буде корисним у будь якій компанії - не тільки бізнесовій, а й взагалі у будь якій. Сказати тост, чи виголосити поздоровлення, чи просто привітання, чи то навіть просто висловити свої почуття - для цього потрібне саме вміння говорити. І голос, дикція та вимова у цьому грають, вочевидь, неабияку роль.

Зізнайтеся чесно самі собі: коли востаннє ви виголошували що-небудь вголос? Коли востаннє ви взагалі користувалися своїми здібностями говорити? Звісно, якщо ваша робота так чи інакше пов'язана з необхідністю висловлюватися та переконувати, то ви, вочевидь, це робили, але ж такі люди як ви, зазвичай, навряд чи читають отаку мою писанину, чи не так?

Взагалі то я оце все пишу-пишу, а насправді ніяк не зберуся висловити свої думки щодо того, як можна навчитися чи просто попрактикуватися у вмінні говорити.

Отже, насамперед треба як можна більше читати. Читати, читати, і ще раз читати. Просто читати та читати уважно, зосереджено, спостерігаючи за стилем, за використанням мовних оборотів, слів, термінології, порівнянь, епітетів та метафор - усе це ніде більше узяти, окрім як з читання. Але читати - це ще не все - треба ж вміти й говорити. А для цього, як на мою думку, потрібно читати вголос.

Так-так, читати вголос як нас змушували у ті далекі шкільні роки, коли ми мали не спати ночами та вчити напам'ять вірші, спочатку невеличкі, потім більші відривки великих поем, а потім і взагалі "чим більше тим краще". А скажіть-но: коли ви останній раз взагалі читали вірші? А вчили їх напам'ять? А читали їх вголос? А декламували їх перед будь-якою аудиторією, нехай навіть вона складалася з однієї людини? Я якось був спробував і зізнаюся вам результати були дуже й дуже невтішні.

І взагалі доросла людина у порівнянні зі школярем набагато лінивіша, як на мене. Так, у неї, у дорослої людини, існує багато обов'язків, які вона так чи інакше виконує. Доросла людина забезпечує своє життя та життя своїх близьких. Доросла людина опікується безліччю побутових проблем і це нібито дає їй право виправдатися перед самим собою та оточуючими: невже я не можу відпочити бодай трохи у свій вільний час? І "відпочиває".

Може якраз тому, що у школі нас змушували вчитися, працювати, ставати кращими, розумнішими, вчили розмовляти і говорити, навіть супроти того, що таке вміння нам можливо ніколи й не знадобилося б. Але ж погляньте навколо: незважаючи на надширокий розвиток технологій зв'язку усе більше людей не мають спочатку бажання, а потім і можливості, вміння говорити, розмовляти, просто спілкуватися один з одним, не використовуючи за посередника той чи інший технологічний пристрій. Сумно це спостерігати, скажу я вам. Чи можу я щось зробити щоб покращити становище? Атож! Я можу сам покращити свої навички у розмові і застосовувати їх скрізь при нагоді, тим самим змушуючи інших людей так чи інакше мені відповідати і собі трохи вчитися говорити.

Стосовно ж практики говорити: на мою думку, досить корисно було б слухати дикторів телебачення - хороших ведучих новин великих телеканалів. Останнє зауваження, гадаю, має дуже великий сенс, бо у нас на Україні напевне кожен телеканал вважає себе "великим", а от навчитися від його дикторів гарно говорити навряд чи вийде. Хоча, звісно, це лише моя особиста думка.

Чому саме телебачення, а не радіо? По-перше, на мою думку вимова у ведучих теленовин набагато краща, ніж на радіо. По-друге, радіо зараз здебільшого розважальне (принаймні тут, на Україні) і навчитися від нього розмовляти можна хіба що "пацанською" або "клубною" мовою. По-третє, радіо зараз майже на 100 відсотків являє собою величезне скупчення тієї посередності, яку ви, якщо ви вже читаєте цю замітку, намагаєтеся у собі подолати. І по-четверте: разом з вмінням говорити у дикторів телебачення можна навчитися і вмінню триматися при цьому, вмінню володіти своїм обличчям, вмінню тримати погляд, не бігати очима, вміння тримати поставу, вмінню просто, скажімо, "крутити головою". Бо, як на мене, ці всі вміння є невід'ємною частиною, власне, вміння говорити.

Отже, щоб навчитися говорити чи просто не забувати як це робиться, потрібно: багато читати, багато читати вголос, декламувати вірші і намагати якнайбільше завчити їх напам'ять, слухати дикторів телебачення і уважно спостерігати за ними. Ну і, нарешті, не соромитися застосовувати своє вміння на практиці.

Бажаю успіху! І собі також...

від 13 березня 2005 року