А що, давненько я нічого не писав, еге ж? А сьогодні оце аж дві події сталося: перша - прийшла весна, цього року якось вельми вже довгоочікувана, а друга - це сьогодні виповнилося рівно 5 років як я в Києві. Такі от справи.

Весна прийшла, звісно ж, виключно календарна: надворі мете снігом і температура також геть не весняна - навіть дивно, чого це зима раптом так розходилася цього року. Я вже почав було гадати, що то глобальне потепління настало і в нас буде "зима європейська", як он накотила "зима справжня", та й не тільки в нас, на Україні, а й у самій Європі раптом стало так зимно, що для європейців то вже точно "люта сибірська зима". А от мені чудно стає: показували по телебаченню двох стареньких - одна на селі на подвір'ї дрова рубає і каже "нормальна зима, нічого страшного", а друга у місті на кухні, гріється біля запаленої газової плити і каже "ой яка люта зима - я такою й не згадаю".

Не розумію я оцих міських вигадливих "старушек". Адже навіть я при своїх усього то там 27-ми рочках добре пам'ятаю справжні зими, які поза тим аж ніяк не були чимось особливим чи там "ненормальним". Ну, коли мороз сягав 30 градусів нижче нуля, то нас не пускали до школи - чи то школу закривали, вже й не пригадаю точно. Але ми не дивилися з острахом у замерзлі вікна (а нумо, читачі, згадаймо, а хто коли востаннє бачив морозні візерунки на вікнах?), а використовували несподівані канікули з толком і з гумором: каталися на санчатах з гори. Так, це сучасні діти бачать сніг може день чи два на рік і не вміють вже, напевне, й у сніжки гратися - а ми свого часу ліпили на шкільному подвір'ї чималі снігові фортеці і влаштовували справжні снігові війни. А тому ми добре знали, що коли мороз - у сніжки все одно не пограєш, бо ж вони не ліпляться по морозу, а от на санчатах - саме те! Ет, були старі часи...

А чого це я раптом зиму згадав, коли тема моя про весну мала бути?

від 1 березня 2006 року