Традиційно вже, лише календарна. Втім, ходити у теплому комірці стало надто тепло, то ж, напевне, на завтра теплий комірець відчеплю. А може ще не варто?

Щойно заходив у магазинчик - віддав частину що залишилася за ліжко - майють привезти 7 числа зранку - доведеться відпроситися на роботі. Чи просто "попередити заздалегідь", позаяк варіантів "бути чи не бути" у мене немає - тобто я їх і шукати не збираюся: нащо зайва морока? Що ж, побачимо, що з того вийде - нічого поганого наче не очікую, втім, чекати ще 5 днів і один ранок - наче й небагато, та й справ чимало.

От, скажімо, у суботу ми працюємо - це стало відомо ще позавчора, а вчора оце директор оголосив офіційно. Шкода, але, як не дивно, не настільки: не "застрягаючи" на роботі та вдома за комп'ютером, я отримав чималу кількість вільного часу на усі потрібні справи - учора, наприклад, чудово виспався, а сьогодні навіть встиг до 9-ї ранку. Шкода тільки що позачора запізнився на 5 хвилин після 10-ї... :)

Отже, суботу ми працюємо. А ще сьогодні - тобто відсьогодні - закінчився термін прийому робіт на фотоконкурс Epson - завтра мають виставити на онлайн-голосування роботи, відібрані жюрі. Оце цікаво, чи потрапить туди моя єдина, що я її встиг таки (чи просто "зміг таки") зробити для цього конкурсу. З іншого боку, до 15 березня ще приймаються роботи на "українську частину" того ж конкурсу - оце не знаю, чи спробувати, але напевне знаю що зробити це варто!

А ще треба б надрукувати декілька знімків у подарунок матусі. А ще - знімки з сестрою, коли вона була у гостях ще навесні минулого року. За останнє взагалі соромно - чесно! Буду старатися виправитися.

Зауваження: зізнаюся чесно: мені байдуже, що ти це читаєш і що ти про це думаєш - чесно! Мої співчуття - не дуже щирі, але так прийнято.

А ще, виявляється, у мене був брат. Щонайближче, триюрідний. По батькові, звісно ж - бо Фоголь. Усі фотоголі - близькі чи не дуже родичі. Оце, виявилося, був ще один - Вадим. Молодший брат Олега. Жив у Пітері. Помер минулого року, у серпні. Сумно. Дуже відверто сумно. Оце не знаю, чи казати батькам. Звісно ж, вони нікого з них не знали - та й я аж до сьогодні про Вадима нічого не знав - не знав навіть, що він є. Про Олега знав, а от про Вадима - ні. А він, виявляється, був. 34 роки було. Така от штука - життя, так от штука - смерть. Буває і таке...

від 1 березня 2007 року