Учора в гостях були родичі: матуся, батько, таке інше. Мені цікаво було, чи здогадаються вони не привезти племінників, зважаючи на дощ надворі і на те, що я застуджений вже котрий день і точно не зможу нікого "повести погуляти"? Не здогадалися. Ну, люди прості, буває...

Батькові усе муляє очі скільки я плачу за квартиру. Він знову "вигадав варіант як зекономити гроші" - навіть підрахував економію у абсолютному значенні: вийшло цілих 50 тисяч за 10 років! Американських доларів, не гривен! Певно, сума для нього настільки вражаюча, що він цілком серйозно запропонував мені переїхати у Крим, жити у тітки у Бахчісараї, а працювати або у Сімферополі, або у Севастополі. А може ще деінде - я не дуже слухав. Я був під враженням - настільки яскраво я собі уявив яскраву картинку: мені 40 років, у мене є 50 тисяч баксів, я живу у дупі у Криму у тітки, і... і таке інше. Слів пояснити мені не вистачило. Я гадаю, пояснити взагалі неможливо - для пояснення мають бути однакові абстракції та поняття, які просто звуться різними словами - тоді люди знаходять спільну мову. Коли у одного боку просто немає розуміння чи то навіть уявлення про поняття іншої сторони, а також розуміння про можливість існування оних та здатність такі осягнути - ніякий діалог неможливий. Принаймні, я стримався від лайки. :)

Сьогодні виявилося, що підозрила рідина у підозрілій маленькій пляшечці у мене у холодильнику, яку я таки вважав чаєм, хоча й пригадую що таки казали що то - тож виявилося що то олія. Ну, після того, як я встиг вилити з пів-пляшечки у кухонну раковину. Сподіваюся не бачити любу матусю принаймні до осені - точно вже не в себе в хаті. Глибоко ненавиджу нетямущих хазяїв у чужій хаті. Які до того ж абсолютно несприймають слова. Цілковито. Тупо. Будь які. Навіть лайку. Абсолютно. Я їх люблю - себто батьків - але на відстані це виходить набагато краще. До того ж цього я аж ніяк не соромлюся - я аж ніяк не один такий. :)

Про, власне, Свято Першого Травня - як там його? - День Солідарності Усіх Трудящих? - про це я напишу якось окремо, якщо буде на те талан. Наразі дуже сподіваюся до завтра остаточно приборкати свою застуду - бо 6 днів цієї весінньої міні-відпустки вже коту під хвіст - залишилися усього 3 і конче треба провести їх якомога більш з користю! Бо 40 років так чи інакше не так вже й далеко - і хотілося б на той час мати щось набагато більше за 50 тисяч американських доларів. І когось також...

від 1 травня 2008 року