Я сьогодні просто герой! Починаючи з самого ранку, години десь з шостої, невгамовне піднесення - таке бувало тільки у дитинстві, коли ми з батьками кудись їздили: таке саме щире піднесення з самого ранку і настрій ну просто бойовий! Тож опів на десяту я був уже у автосалоні - мені ж бо до нього хвилин 15 пішки. І почав забирати свою машинку.

Забрав машинку. Я - герой! Втім, загиблих - 1 штука: відкривачка фірмова фольксвагенівська якою має бути укомплектований кожен Golf пала смертю хоробрих. Нема відкривачки. Зі слів менеджера Світлани, це сам Фольксваген не кладе тепер відкривачки у машини - економить буцімто. Я повірив не дуже, але сперечатися не став. Відкривачку щиро шкода! Вічна слава полеглим!

Поранених - також 1 штука: забув перевірити рівень мастила у двигуні, а ще забув запитати докладніше про ту маленьку каністрочку з таким самим мастилом, яке потім потрібно буде доливати у двигун, бо воно під час обкатки буде потроху "їстися". Щож, будемо вважати це пораненими, бо я хлопець негордий - я у понеділок знову зв'яжуся з пані Світланою і докладно допитаюся: а де моє мастило!?

Втім, я герой - машинку таки забрав і таки навіть виїхав з двору автосалону. Попросивши попередньо протерти вогкі вікна, які стали такими одразу ж після тестування склопідйомників - уночі ж бо дощ був. Вікна протерли. Склопідйомники працюють. Ой! Та вони просто супер як працюють! Але про це потім. А зараз я виїхав - попередньо 2 рази заглохнувши, і тільки після другого зрозумівши, що намагаюся рушити з затиснутим ручним гальмом. Соромно не було, доречі. Виїхав, і на виїзді на вулицю завважив, що їду непристебнутим. Тут вже стало трохи соромно, але я мужньо примостився позаду автовоза, що якраз стояв тут же, вже на вулиці, зупинив машину і пристебнувся. Перевів подих і... Ну, поїхали!

Щоб хоч якось втамувати запаморочення від нових вражень і призвичаїтися до думки, що в мене тепер своя машинка - справжня! І то гарна! - вирішив поїхати проїхатися по Бажана і далі на Бориспільську трасу: я там пам'ятаю перший міст над трасою, якиї закінчується колами розвороту з обох боків і насправді нікуди не веде. Я планував там розвернутися і поїхати назад, у місто. Ну, може постояти десь там у лісочку трохи... :)

З правого боку виявився не зовсім глухий кут, а якась дорога, через ліс яка кудись веде. Тож я заїхав у лісок і метрів за 20 спинився і нарешті перевів подих. Гарно ж як!

Доречі, у мою "стандартну комплектацію" несподівано додалися простенькі, але "рідні", текстильні коврики - схоже, фірмові, бо стоять як слід. Я, чесно кажучи, був випрошував їх у якості подарунку, але подарунки до акційного авто не пропонуються - так сказала пані Світлана. У цьому, визнаю, є сенс, тож наполягати я не став. А от наявність ковриків стала для мене дуже приємним сюрпризом! Але відкривачку все одно шкода... :)

Тож коврики виявилися дуже доречними, бо бруду моїми ногами нанеслося одразу ж і то досить помітно. А що до подарунків, то автосалон додав трохи сороміцьке, але досить корисне: диск з піснями новорічними якимось корпоративними чи що і атлас автомобільних шляхів України. Диск вже встиг мені набриднути у сьогоднішній пробці на Південному мосту, а атлас я тільки трохи погортав - наче нормальний, нехай буде. Але з автосалону я виїхав зі своїм диском: поставив Шуфутинського і, зізнаюся, просто отримував силу-силенну задоволення! Гарна машина, гарна музика - усе гарно!

Магнітолку я, як вже писав, поставив свою - точніше, приніс свою на встановлення. Бо у них були такі самі "Піонери", але тільки з блакитною підсвіткою. А я з блакитною не люблю, а отой "такий самий, але з білою" приглядів собі вже давно. То й треба було його купувати, коли він вже цього року продавався у тому самому місці, що я й зараз купив, але за 360 чи нехай навіть 460 гривен, проти 609 зараз.

Встановлення магнітоли обійшлося у 371 гривну. Я чесно пошукав "варіанти", але "неофіціалів" пускати до нової машинки дуже не хотілося, ставити самому також не дуже, а у "інших офіціалів" я вигадав би гривен з 50, а за такі гроші їхати кудись окремо і заганяти машину на окрему СТО - я вирішив що воно того не варте. За рахунком у касу автосалону сплатив коли машину забирав.

Гарна музика, гарна машина, досить непогана дорога - хотілося їхати і їхати, але покажчик кількості палива у баку стояв на нулі - у салоні ж бо заливають літрів зо 5. Спочатку я намагався "вигадати" і спробувати знайти заправку з найменшими цінами, але образу ж плюнув і заїхав... здається на "Лукойл" - одразу ж після другого мосту, якщо їхати на Київ. Залив повний бак на 415 гривень 80 копійок. Мабуть по 7.70 за літр. Втім, маю чек - тож точно по 7.70, 54 літри. Якщо зважити, що за технічними даними об'єм паливного бака Volkswagen Golf V - 55 літрів - заправився я досить вчасно. Від'їзджаючи від заправки знову двічі тронувся "на ручнику". :) Тут вже було соромно.

Спочатку я планував вже зранку загнати машину на автостоянку одну з двох поряд з будинком, але потім подумав: "А чому ні?" Мушу визнати, певною мірою на це вплинули ті самі "Цеглини" ("Кирпичи" російською) Даніяра Сугралінова, у яких було висловлено досить вдалу думку - проміж інших не надто вдалих: чого я, власне, боюся? Права у мене вже 14 (!) років (ого! який же я старий...), напередодні я власноруч відкатав більше тисячі кілометрів, включаючи досить активного автомобільного руху міста, взимку я досить успішно узяв декілька уроків водіння вже Києвом... Інші люди сідають у власні авто одразу ж після автошколи, у якій водіння вони здавали шляхом "керування руками майстра-вчителя поряд з учнем на екзамені", правила десь так само (ой, хто б казав!) - і нічого, сідають і їдуть! То хіба ж я хоч трохи тупіший за інших?

Це тут багато написано, а насправді я дуже не замислювався: не звертаючи прийняв лівий ряд по Бажана (а чого ж не лівий? усьо - це вже не "Таврія": хоч і гарна машина і нема у мене на неї зла, але на "Гольфі" я вже можу цілком на рівних їздити і у лівому - ніхто не відчує себе "осоромленим селюком на Запорожці") і так "лєгким двіженієм рукі" виїхав на Південний міст. Намагаючись триматися у рамках хоча б 90 км на годину, бо машинка їде ну дуже гарно - ет! таки й справді "Таврії" не надто зручно у лівому ряду! - і добре було би мати "прикольну пікалку на перевищення швидкості", як у колеги на Октавії RS.

До педалі газу і зчеплення я вже трохи призвичаївся, хоча й зізнаюся, що ще захлох декілька разів на протязі дня, "кинувши" зчеплення надто різко і не додавши при цьому "газу". До гальм от тільки не призвичаївся "на всі 100" аж до вечора - гальма на "Гольфі" таки й справді "ядрьоні"! Натиснув - і він став! Він не "уповільнився" - він саме "став"! :) Хоча потроху починаю звикати.

На роботу доїхав без пригод, не рахуючи "падіння на хвіст" машині, яка повертала ліворуч на перехресті, і подальшої зупинки і наступного різкого старту з вижчанням коліс з переходом на праву полосу. :) Ну ще повчитися мені треба наліво повертати, бо точно якось "упіймаю" когось у правий бік. Доречі, може й справді до офісу краще їздити не через Саперно-Слобідську з наступним наліво на Науки, а через Столичне шосе, з наступними усіма правими, бо перед самим офісом - поворот наліво з розворотом - він у мене не дуже вдало виходить і там усіх пропускати треба, а їх там, зазвичай, багато.

Заїхав у двір і припаркувався також на диво зграбно. Причому припаркувався навіть "по науці" - не "мордою уперед", а "задом" - себто визждав я вже "мордою вперед", а не "здачи назад".

Загалом дорога від дому - можна вважати, бо автосалон поряд - до офісу пройшла взагалі без втрат: 0 загиблих, 0 поранених. О, я герой!

Сидіти дотемна я не наважився. Незважачи навіть на "пробку" на Південному мосту, яку дуже зручно було спостерігати на "Яндекс Пробках". До того ж узявся дорогою завезти колегу до метро "Либідська" - нічого страшного, скажу я вам! Я маю на увазі дорогу, бо колега гарненька: їй довелося повністю відсунуте праве сидіння, щоб сісти зручно - довгі ноги! Ноги теж гарнюні. :)

Після "Либідською" я схитрував. Мушу визнати, це вразило навіть мене самого, бо, виявляється, у межах районів, де я таки жив, Київ я знаю таки добре! Тож одразу ж за "Либідською" я взяв направо на... здається, Патріса Лумумби - і почовгав вгору, до Лесі Українки і далі, на Кіквідзе. Треба ж - я скрізь там жив! :) При цьому мене, чомусь, щось дуже підбурювало звернути до метро "Дружби Народів", але я не знаю що то було, бо ідей як там проїхали - абсолютний нуль - і то, мабуть, залишкові інстинкти пішохода. :)

Кіквідзе подолав без перешкод. Так, 2 світлофори, але не сказати щоб хоч якось помітно незручно. Чесно, інтуїтивно вирулив на правильний напрямок, і на з'їзді з Кіквідзе уперся на згадану вже Саперно-Слобідську. А може у її продовження. І тут вже я зустрів ту саму пробку.

Визнаю, я подолав її "на зчепленні" - не вимикаючи першу передачу жодного разу. І навіть раз чи два рушивши "на стартері", бо захлох точно раз чи два. Призвичаївся до темпу буквально за хвилину і "впавши на хвіст" машині, яка була переді мною, не "відпускав" його вже аж до самого мосту. На мосту взагалі пусто - як тільки проїхали якусь чергову аварію, так одразу ж "тапку в пол" і до 90 км на годину. :) Приємно! Далі аж до самого дому з заїздом до автостоянки добрався без пригод. Ну, не рахуючи того, що знову заглох на в'їзді вже у двір.

На стоянку заїхав досить просто - вже почала даватися взнаки практика у щойно подоланій "пробці". Спокійно під'їхав, куди показали, досить вдало заїхав на своє місце - сусіду місця вистачить, хоча й "притерся" я до нього досить близько, але "притерся" своїм лівим боком, тож виходити-заходити незручно скоріше мені, ніж йому. За стоянку заплатив - ще 12 гривень. За добу. Оце тепер сиджу, пишу оці рядки, а сам думаю? а чи не піти, не перевірити - чи стоїть ще там мій "Гольф"? :) Вам смішно! А я, коли батько купив "Таврію" - також у Києві, на Столичному шосе - і ночував у мене, бо вже пізно було додому їхати, та й "купували" цілий день, тож втомилися нівроку - то я цілу ніч у під'їзді на протилежний балкон бігав, виглядав чи стоїть іще, чи ніхто не поцупив, не попсував. :) "Таврія" коштувала 22 тисячі - "Гольф" коштує 164. Мабуть сходжу - перевірю... :)

Докладніше про враження від машинки давайте вже завтра.

від 28 серпня 2009 року