Сьогодні за великим-великим секретом начальник розповів мені, що "пропало всьо!" (к) і мені треба шукати нову роботу. Те, що проект закінчується всерйоз і надовго - це було зрозуміло ще позаминулого місяця, коли таки самим чином мене повідомили, що з наступного дня я йду у відпустку. Відпустка була щось так на місяць. Враховуючи числені травневі свята, які різко звужували можливість отримати дозвіл виїхати деінде у пристойні краї, майже всю відпустку я провів дуже "економічно". Втім, не шкодую, бо розумом я чудово розумів, що справа таки йде до кінця і грошенята можуть знадобитися і зайвих витрачати не слід - але ж то розумом, а так, зізнаюся щиро, я не те щоб "не вірив що не закінчиться", а скоріше "вірив що не закінчиться". Уявляю собі: який не який, а досвічений професіонал, маю досвід роботи саме на "проектній" основі, і от так щиро був вражений закінченням чергового проекту... Аж перед собою соромно, визнаю.

З іншого боку, все таки були великі сподівання, що вже тут вдасться спокійно пропрацювати ну хоча б аж до пенсії, років до 40. :) Але ні, реально працювати напротязі багатьох років на одному й тому самому місці можуть тільки менеджери - керівний склад середньої та вищої ланки - та й то не завжди. А коли ти хочеш просто робити свою справу, а не робити кар'єру - то й ставляться до тебе відповідним чином. Втім, бізнес є бізнес - маючи з ним справу вже досить давно я вже встиг досить добре вивчити його правила. Тому особливих образ не маю. Хоча повідомити мене про закінчення як таке можна було б і набагато раніше - формально повідомити, незважаючи на те, що мені, як людині таки досвіченій не тільки у беспосередньо у програмуванні, а й у законах перебігу проектів, було зрозуміло, що саме означають усі ті "відповідні ознаки". Адже завтра я збирався підпісувати контракт на нову машину, і хто зна як там воно далі справа склалася з грошима і взагалі. Як на мою нескромну думку, оперативно тримати своїх співробітників в курсі принаймні справ, які їх, співробітників, беспосередньо стосуються чи в результаті будуть стосуватися - то є добра практика з точки зору бізнесу і з точки зору елементарної поваги взагалі. Втім, маємо те, що маємо. (к)

Маючи невеличкий запас грошенят можна було би спокійно прожити аж до тих самих років 40, але як саме буду діяти - там побачимо, зараз би впанувати паніку (старий став! майже нервовий зрив - треба ж таке!) і просто відпочити пару тижнів. Може навіть таки з'їздити на Гран-Прі Угорщини, як вже майже зібрався - тільки, звісно, без своєї машини. Втім, можна навіть з машиною, от тільки до 40 років я тоді точно не протримаюся, та й повністю виконати зобов'язання по контракту не вийде. Втім, можна піти іншим шляхом: вгамувати апетит і купити не "по максимуму, за що можу сплачувати взагалі" (або, принаймні, недалеко від того), а придбати щось скромніше, що не значить гірше. Он замість Фольксвагена Гольфа узяти маленьку скромну Шкоду Фабію. Ні? Не хо? А насправді маленька мені так само, як і раніше, дуже подобається. Що ж, поживемо - побачимо: може то й знак. Головне, розтлумачити його вірно і використати на користь. Собі. Бо у бізнеси є тільки свої власні інтереси - ніхто без власного інтересу опікуватися тобою не буде і це зрозуміло. Тому без образ. Чесно!

ЗИ: доречі, про 40 років: тут якраз випадково геть трапилася новина, буцімто Наташа Корольова відсвяткувала зі своїми однокласниками 20-ліття закінчення школи. Я раптом згадав, що пісеньки на зразок "Маленької країни" я слухав, здається, таки ще у школі і Корольова тоді була ну не те щоб аж надто старша за мене - якраз достатньо не стара, щоб слугувати тодішнім секс-символом усіх тоді ще радянських (здається) підлітків. Втім, Рядянский Союз закінчився у 1991-му, тож тоді мені було ще 13, а Корольовій, відповідно, 18. Ну, може вже й після Радянсього Союзу, але то несуттєво. Просто раптом прочитавши "Корольова 20 років тому закінчила школу" заптом замислився і про свою і про те, що й мої 20 років ось власне вже не за горами - треба ж таке! Власне, у 2015-му і буде 20 - скільки там його до того 2015!? Не зчуюся як і настане! Кумедно так: 20 років після закінчення школи. Цього року, відповідно, 15. Треба буде з'їздити, подивитися, що там і як. Дивись, може щось гарне згадаю - бо певно ж було щось гарне, щоб було що згадати, еге ж!? Але ж як же ж час летить...

від 24 червня 2010 року