Одна з моїх мрій - мати свій дім. Саме будинок. Щоб у селі. Що ранком вийти надвір, а там - туман, десь гавкає собака, мокро і прохолодно, але ж так приємно! Бо по-справжньому. І щоб у дворі стояла миска з водою і підійти і прямо у дворі холодною водою вмитися. І гарний чистий рушник... Ну, це вже загалні такі "побутові зручності", до будинку беспосередньо не відносяться.

А ще будинок на мій нескромний погляд максимально підходящий варіант для вирішення не проблеми, але питання з батьками. Справа в тому, що батьки мої живуть у квартирі, але квартира та не в місті, а у селі аж геть у провінції. І то навіть не в самому селі, а "на хуторі", де колись, за радянських часів почали велике будівництво і планували спочатку атомну станцію, потім газову, потім будівельний комбінат... Так і залишилося 4 будинки, 2 з яких вже взагалі геть покинуті. Тож щоб просто приїхати в гості - це певною мірою питання, бо ж і не так вже й близько, і машину треба поставити, та й стара панельна квартира - явно не мрія мого життя чи уявлення про те, як би я бачив старість своїх батьків та як би своїх дідуся та бабусю бачили їхні онуки. Квартира геть маленька ну і взагалі. Звісно ж, можна було би щось робити там, але ж раптом є варіанти?

В усіх рекомендаціях з будівництва власного будинку все починається з ділянки. Її треба вибрати. Мені якось не траплялося щоб аж надто підходящих варіантів, а те що є - і не надто дешево, на сам будинок грошей не залишиться: я ж бо не хочу розтягувати будівництво на нескінченні роки, потроху вкладаючи в нього дрібну копійку, що заробляю сам. Та й "ділянка під Києвом" - це в багатьох випадках "все не так просто", починаючи з банального, з дороги, і закінчуючи електрикою, газом, сусідами, сусідством різних звалищ, складів, та виробництв, та й з юридичної точки зору досить часто буває все заплутано.

От, скажімо, на слуху в мене були будинки - вже готові чи лише ділянками - у такій собі Северинивці. І по грошах, в принципі, непогано, і по відстані - можна там і жити і щодня на роботу у Київ їздити. І територія охороняється і "всі свої" - тобто одного рівня достатку та життєвих цінностей люди. Але ж тут раптом виявляється, що це все юридично оформлене як дачний кооператив. Отакої! Про перспективу прописки я так взагалі мовчу, це ще дрібниці, але раптом щось там або з податками оформлять якось інакше, або сам кооператив... Загалом, це тільки ілюстрація того, як воно насправді є - "ділянка під Києвом".

Про вартість комунікацій я так і взагалі мовчу. Не будемо про політику.

До того ж я поки що досить чітко планую будинок саме для батьків, а не для себе. Щоб і мені можна було легко приїхати чи на вихідні, чи навіть на ніч, і щоб машину де поставити, і щоб ванна кімната була нормальна, і багато місця в домі, і опалення та вода гаряча та холодна - свої власні. Щоб це був дім, максимально можливо захищений від сучасних наших негараздів. Чи просто максимально комфортний, наскільки я можу це собі дозволити з моїми далеко не великими фінансами. А тому питання відстані від Києва стоїть не так гостро: жити там своєю власною сім'єю я не планую і їздити щодня на роботу теж. Хоча, при потребі, можна було б. Тож мене цікавить якесь пристойного вигляду село на відстані від Києва, скажімо, до 100 кілометрів. Може до 120. Менше, звісно, краще і 150 - то вже багато і тоді вже треба дивитися ближче до міста, де сестра моя живе зі своєю родиною, щоб їй було ближче до батьків і щоб на неї це можна було покласти, коли таки потребуватимуть вони вже частішого догляду. Ну, то вже таке.

Відстань у 100 кілометрів - це штука також не проста: ви ж бо самі добре знаєте, які в нас дороги. І тут навіть 20-30-40 кілометів "від Києва" насправді можуть перетворитися на кружляння дрібними сільськими доріжками - якщо вони там узагалі будуть - та на стояння або перед залізнодорожними переїздами, або у пробках десь на "вузьких ділянках", де збирається машин з багатьох напрямків і всім треба на Київ. Це легко побачити на всіх магістральних заїздах у місто. А для відстані у 100 кілометрів це стає критичним вже тим, що ці кілометри можна проїхати по магістралі, по трасі на зразок Одеської або Харківської, а можна - так само усі 100 кілометрів кружляти невідомими доріжками. Україна - вона така!

Тож село має бути не просто "100 км", а саме неподалеко від великої траси. Ну і все таки бажано щоб воно було у напрямку поближче до сестри: може й вона до батьків захоче їздити (ну чого б вона не хотіла!?), та й онука росте - чого створювати проблеми там, де їх можна не створювати з самого початку?

Тому в моєму випадку напрямки у бік Житомира та Чернігова розглядалися як такі, але скоріше для того щоб "подивитися що там у світі взагалі діється". Хоча для власного будинку - себто вже для моєї сім'ї - напрямки таки цікаві. А для батьків я розглядав напрямок у бік Переяслова-Хмельницького з одного боку Дніпра і у бік Кагарлика та Миронівки - з іншого. Обухів нема чого навіть дивитися - там ціни на землю непристойні (себто виключно для пристойних панів), та й з дорогами там, скажімо прямо, якраз так, як я вже написав: я спеціально їздив-катався подивитися.

Про місця ті я напишу докладніше якось іншим разом, а це таки допишу про мій таки сподіваюся початок мого власного дому. Тож трапилася мені не об'ява, а відповідь на пропозицію "куплю ділянку", і то навіть не мою. Де чоловік пропонував свою хату в селі, разом з ділянкою, але до Києва не дуже близько, та й ділянка геть невеличка, така, як під сільську звичайну хату йдуть без урахування городу. Звісно, хотілося би і ліс власний, і парк, і садок, і алейки... :) От буду Президентом - може тоді. Але на 7-8 сотках землі, та й то навіть на 5-6! - я бачив, які там будиночки можна побудувати і які таки вже побудовано. То ж на мій проект того вистачить в голови, а іншого шукати... А може д це таки "воно" і є?

На ту пропозицію відповів я, трохи розпитав, майже все дізнався, в принципі, навіть ціну погодили і ціна мене, в принципі, влаштовує... От тільки далеко, і городу нема, і усього 7 соток... Я "поча думати". Йому також воно не горить. Так воно і було до сьогоднішнього дня.

А сьогодні ще зранку - власне, цілу ніч починаючи з минулого вечора - мені таки було про що подумати і думки ті були не надто втішні. Якщо чесно, то цілу ніч я майже не спав, але то вже геть інша історія. Тож зранку я вже знав, що сьогодні поїду на ту хату дивитися. Вибрався, щоправда, аж близько 12-ї, але таки вибрався. Туди доїхав - ну, скажімо так, без зайвого задоволення. Дорога ця мені добре відома: я ж бо нею до батьків їзжу - і всі її "особливості" також. А до того ж ще до самого села треба брати через місто і потім ще трохи в бік, а там дорога виявилася ну така вже не надто рівна та гарна. Але до села я таки доїхав. Щось години за півтори. Не надто добре: я на годину розраховував.

Село виявилося велике. Назв вулиць, виявилося, ніхто не знає. Сільрада зачинена - субота ж бо. Покатавшись трохи по селу і позаглядавши так сяк, а потрібну мені хату так і не знайшовши, я повернув додому, на Київ. Але висновок зробив: треба брати. Тобто можна брати - варіант цілком підходящий.

Село велике і аж геть не закинуте. Вулиці по селу асфальтовані і у пристойному стані. У селі велика (мені вона взагалі здалася величезною) 2-поверхова (!) школа, проя яку також видно не забувають "Люди" - з великої літери "Л" - бо зроблені скрізь нові металопластикові вікна і навіть табличка висить про запровадження енергозберігаючих технологій. Магазин - звичайний "сільский", але то взагалі не критично. Транспорт також знайшовся: у центрі села стояли аж 3 штуки якихось маршруток. Сподіваюся, батькам воно не знадобиться - машина ж бо є - але як показник не занедбаності села це добрий. Газ у селі є - сам бачив. І за ствердженням власника хати по вулиці також є. Скільки воно буде коштувати підключитися - будєм пасматрєть. Загалом, не те щоб продавати машину, органи, і все на світі і терміново вкладати гроші, але місце якраз десь таке, про яке я думав.

І природа навколо - вона таки є. Бо, знаєте, ото багато вже у нас навколо "котеджних містечок", які ну просто у чистому полі і хоча кажуть, буцімто "до лісу - 1 кілометр" - не сказав би що це таки "природа". А тут - тут воно все навколо і дуже схоже, що це ще ті, старі села, які не потрапили під затоплення під час будівництва цергової ГЕС і не були вивезені "у чисте поле на березі". Ліс поряд є - хата навіть ближче до лісу. Якісь водойми поряд є - сам не бачив, але по карті їх багато в тому районі намальовано. Що там на ще треба? Городи? Городів таки також є: хати стоять не "одна в одну", а то навіть мальовничо розкидані і вулиці не прямі "по-солдатські", а вигнуті і теж я би сказав мальовничі. В принципі, мені би хотілося щоб двір хати виходив не на інші хати - нехай навіть через город - а щоб за двором був уже ліс чи поле чи щось таке гарне, але то вже не так критично. Загалом, місце підходяще.

Звісно, не знайшовши хату я почував себе трохи ідіотом що не запитав попередньо про її місцезнаходження у господаря, але не думаю, що я там побачив би ще щось такого важливого, чого не побачив. Тож рішення я прийняв ще там: буду брати! Дорогою назад це рішення лише закріпилося: назад я вирішив спробувати виїхати іншим боком, через трасу Харків-Київ, навіть незважаючи на ремонт. Просто хотів подивитися, та й розвіятися ж бо треба було та відбитися від сумних думок про... - саме це була чи не основна мета поїздки, але ж і з'їздив загалом не дурно. А цією дорогою шлях виявився таки приємнішим і навіть розворот на трасі - мені ж бо наліво треба, на Київ, а траса таки - магістраль - виявився добре обладнаним і кращим, скажімо, за розвороти, якими я користувався на Житомірській трасі. Звісно, ремонт на дорозі навіював нудьгу...

Ліричний відступ: все ж таки ніч не спав - щось зо 2 години вдалося, більше просто не можу - то ж назад їду, от відчуваю - просто відключаюся! Я знаю, то воно мені не спати хочеться, то просто організм мій так працює. Але дістатися додому вже хотілося ну край як, бо ж, думаю, сильний то я сильний, але диви як і справді просто вимкне мене - і усьо... Що цікаво, дома так і не ліг одразу ж - не хотілося вже. І взагалі ліг тільки ввечері, щоб об 11-й. І таки трохи заспокоївся...

Але якщо прибрати ці ремонти - тобто коли ремонт траси закінчиться - то їздити, вочевидь, буде зручніше саме цим шляхом. Та я цього разу я по можливості "топив скільки вистачало" і місцями йшов 140 км/г - при обмеженні у 70, ага. :) Але вони зі своїм ремонтом, чесно кажучи, вже задовбали: це вже рік ремонтують або більше, бо ж останнього разу я там катався минулої зими, ото як тільки машину купив. Але як зремонтують - буде гарно! Бо "від дверей до дверей" дорога назад у мене зайняла 1 годину і 25 хвилин - результат непоганий і, можливо, колись таки всправді це буде саме 1 година, як навігатор малює.

Увечері одразу ж зв'язався з власником і повідомив, що "будєм брать!" Тепер залишився юридичний бік переоформлення нерухомості - земельної ділянки з будинком включно. Тут і сільська рада, і нотаріуси, і податки, і БТІ - тут усі в купі. Але нічого - розберемося! Власне, якраз для того, щоб в усьому цьому розібратися, ця вся затія і затівається. Серед усього іншого, звісно ж.

Тож якщо все буде добре, то вже з наступного року у мене буде своя хата, а вже за рік (сподіваюся я впораюся з будівництвом!) - вже і свій дім. А там побачимо що ми со всєм єтім будєм дєлать.

Отаке.

від 12 листопада 2011 року