- від 20 листопада 2006 року:
За чверть перша ночі - займаюся пранням...
- від 20 листопада 2006 року:
Геть не поважають
Щойно заходив у магазин - хотів купити собі "SIM-SIM Мінімальний". Звернув увагу що я категорично перестав привертати увагу дівчаток-менеджерів: звертається вона до мене ввічливо, але холодно, без щонайдрібнішого інтересу - як до пустого місця. Образився. Замислився. Старішаю? То й що? На 30-40-річних чоловіків звертають увагу "аж бігом". Дурнішаю? От це вже цікавіше припущення - дуже схоже на те, що геть занедбаний став, миршавий - терміново потрібно відновлювати форму, бо просто таки перед самим собою соромно!
- від 3 листопада 2006 року:
Костюм
Тепер у мене є костюм. А ще - повний провал "програми партії" щодо грошових витрат до наступної зарплати. А ще - зіпсований з самого ранку настрій, бо ж я сам чи мої клопоти нікого не цікавлять, а цікавить усіх "а то ти для мене свою сторінку заблокував?" Ну й правильно - чого там мною цікавитися? Це ж я цікавлюся чужим особистим життям, а не навпаки - хоч хтось цікавиться моїм.
А ще я сьогодні втретє у своєму житті цілий вечір був у костюмі - обидва попередні рази були випускні - у школі та в інституті. Щиро кажучи, це досить таки приємне відчуття - і зручне. От тільки дуже шкода шо костюм купувати довелося аж таким похапцем...
- від 30 жовтня 2006 року:
Зима
Несподівано, як і більшість подій за останній рік мого життя, настала зима. Тобто це ще не зима - просто надворі різко похолодало - але мені більше подобається вважати що саме настала зима. Зрештою, до того вже геть недалеко.
Відсьогодні категорично заблоковано будь-які грошові витрати, окрім вкрай необхідних та життєво важливих. Причина: так само несподівано для мене ціни на оренду квартир зросли до 350 доларів за "просту квартиру", до 400 за "гарні варіанти". І хоча мінімальна ціна за інформацією якогось "великого агенства нерухомості" становить 271 долар, "завдання партії" виголошено досить різко: програма-мінімум - прожити до 15 числа наступного місяця на "залишкові" 366 гривен; програма-максимум - витратити якогомога менше з цієї суми. В принципі, ніяких беспосередніх перешкод до цього зараз немає - навпаки, це завдання видається цілком реальним і не надто складним. Але є ще інше звадання: потрібно щодня встигати на роботу до 9-ї години (ранку), заробляючи таким чином трохи грошенят за рахунок "премії за вчасну появу на робочому місці". Гроші може й невеликі, але цілком очевидно, що найближчим часом мені може знадобитися і добре як не знадобиться кожна копійка. І як навіть не знадобиться - це не причина відмовлятися від цієї "зайвої копійки", а також знову не починати підтримувати жорстку дисципліну по відношенню до самого себе.
С 20 по 27 октября арендные ставки на однокомнатные квартиры Киева повысились на 0,2% до $462 (Райффайзен Банк Аваль Пресс-центр)
Такі от справи. Про події, у країні, у світі, та прогнози щодо розвитку цих подій у найближчі місяці у країні та найближчі десятиліття у світі навіть згадувати не хочеться - і так настрій ну аж ніяк не оптимістичний...
- від 19 жовтня 2006 року:
UA TOP Bloggers
Я також вирішив назватися модним нині словом "блогер" (цікаво, українською з двома "г" чи таки з однією?) - а тому пішов і зареєструвався в українському рейтингу з такою от пишною назвою - UA TOP Bloggers
Що ж, побачимо, що з того буде...
P.S. "Вот я не понял..." (к) : це тепер цю штукенцію жовтоблакитну скрізь по моїх темах розставляти чи що? Чи на центральній сторінці вистачить? Гм... А якщо по всіх сторінках, то куди в мені її, вибачте, "впендрюлити"? (чи як там правильно пишеться це слівце українською?) "Не мала баба клопоту!.." (к) Йо!
P.P.S. Примостив таки ту штукенцію - на самий верх, на всі сторінки одразу: добре що мене та частина SSI грузиться! Насьогодні все, бо сьогодні вже завтра, а мені б ще поспати - до того ж я ще й повечеряти якось забув. Правда сьогодні в моєму домі маленька побутова радість: в мене у хаті трохи теплі батареї - і хто б міг подумати!? А зараз хто куди, а я - спати! Всім добраніч!
P.P.P.S. То вже блогер чи ще ні!? Тю! Йди спати!..
- від 14 жовтня 2006 року:
Катався на роликах
Спочатку, звісно ж, просто стояв - за всю годину часу впав лише два рази, та й то незначно - можна вважати "не рахується". Але їздити не виходило - як же його там їздити коли їздиш одразу обома ногами та ще й в різні боки? Потім мене "катали" - узяли за руки і возили так по полю: буцімто я маю "відчути рух" і зрозуміти, як рухатися самому. А дзузьки! А потім я хотів стати біля бар'єру та повідштовхуватися ногами - і знову нічого не вийшло. Потім пробував штовхатися однією ногої і їхати іншою - так трохи виходило, але ж їхати одразу двома - ну ніяк. А потім я "побіг підтупцем" - але не "вперед ногами", а вбік, перевалюючись з ноги на ногу. І вийшло саме те, що треба! Виявляється, треба не штовхатися, а їхати - їхати обома ногами і за рахунок переносу ваги тіла рухатися у потрібному напрямку. Звісно ж, я був схожий на каліку, але відчуття цікаве - не каліцтсва, я маю на увазі, а відчуття нового руху. Сподобалося! От тільки ноги натер...
- від 12 жовтня 2006 року:
Нудно живу
Так, я нудно живу
Але що тобі до того? – цього я не розумію. У тебе все є: машина, квартира, будиночок за містом і хата у селі, робота, колеги, друзі, родина, сім’я. Що тобі до того, що чогось з цього чи може навіть усього одразу нема у мене? Чому, незважаючи на те, що в тебе це все є, ти приходиш сюди, читаєш, кажеш мені: «Ти нудно живеш...» - і вимагаєш від мене щоб і в мене все це було. Але ж хіба то я винен, що в тебе все це є, але, натомість, немає простих щастя та спокою? Невже ж коли я візьмуся і буду вперто здобувати ці всі блага для себе – хіба тоді до тебе прийдуть ті самі щастя та спокій? Адже я тобі нічого не винен – хіба не так?
Люди такі дивні – навіть кумедні – і цього я не розумію...
- від 11 жовтня 2006 року:
Про футбольних вболівальників: бидло стадо
- від 7 жовтня 2006 року:
В мене ж є табуретки
Третій раз за сьогодні за старою звичкою їм навстоячки - я купив собі табуретки (2 шт) тільки тиждень тому, а до того більш як півроку сидіти на чому в мене не було. Не скажу щоб було аж надто незручно - незручно стало, коли з'явилася необхідність "дістати стелю": якщо на кухні я зробив це з кухонного столу, то перетягти стіл у інші кімнати я навіть не намагався. І от, нарешті, минулої неділі я таки пішов і купив табуретки - зайняло це аж хвилин 45, може з годину. Чому було не зробити це ще багато тижнів тому, коли тільки но з'явився у моєму господарстві стіл - це науці про мою поведінку невідомо. Але тепер, коли скрізь вже вкрутив я нові лампочки і повішав усе, що не міг повішати раніше - тепер залишилося звикнути їсти чи ще що робити сидячки. Отака проста задача на найближчий час...
- від 2 жовтня 2006 року:
Вже 23:00 і вже 2 жовтня - все це, як завжди, несподівано
- від 23 вересня 2006 року:
От і я дістався до DOOM III - чи він до мене...
- від 17 вересня 2006 року:
Знову неділя - знову за 2 дні нічого не зроблено
Натомість мене починають дивувати певна частина рекламних роликів, орієнтованих, вочевидь, або на певною мірою ідіотів, або ж повною мірою на відвертих міщан, які самі собою нічого не здатні, а здатні лише "зателефонувати і вибрати мелодію щоб висловити свої почуття". Це з одного боку - з нашого, з українського. З іншого ж боку бачу ціль, до якої має рухатися цей "рекламний локомотив": саме дивлюся роматничну комедію (щоправда, нічого романтичного ще не побачив) "Як позбутися хлопця за 10 днів" - ідиотизм сюжету, ситуацій, та персонажів вражаючий. З одного боку іноді наче прослизає така собі сатира на міщанський образ життя, а з іншого "натягти" образи, створені фільмом, на справжніх людей геть не виходить - принаймні, поки що. Дивитися телевізор таки шкідливо - навіть для мого цинічно аналітичного розуму - схоже на те, що саме для мого ще більш шкідливо. З іншого боку, ще невідомо, чи має розум у наявності Target Group усієї цієї реклами та й телебачення взагалі - відповідність сьогоденній реальності написаного ще 5 років тому Пєдєвіним у його "Generation 'П'" вражає і приголомшує все сильніше й сильніше...
- від 16 вересня 2006 року:
Коли вистачає часу - не вистачає ще пари рук та й ще одної голови також
І не тільки в мене: я вже тільки ніяково посміхаюся коли на мої скромні зауваження стосовно необхідності зайвого мікропроцесорного ядра у "звичайному" комп'ютері певна частина "комп'ютерних гуру" починає завзято "переконувати мене" (насправді ж це звичайна реакція людини у намаганні переконати самого себе у цінності власного досвіду та власного світогляду - але то вже зовсім інша історія) - починає переконувати мене у тому, що насправді мені зайва комп'ютерна потужність зовсім непотрібна - варто лише відмовитися від частини своїх "ресурсних зазіханнь". Натомість я добре знаю, що у людини немає нічого ціннішого (якщо є, то це теж інша історія) за її власний час - адже саме час людина не може ні повернути, ні надолужити, ні купити зайвого.
Але то все лірика, а зараз мені просто не вистачає потужності мікропроцесора щоб робити одночасно всі справи, які я хочу робити і можу робити саме зараз, а щоб робити їх послідовно - на це потрібно буде витратити додатковий час. Тож чи не краще збільшити потужність та функціональність технічних засобів і таким чином виграти можливість витрачати менше часу на ту чи іншу справу або ж мати змогу робити декілька справ одночасно?
- від 16 вересня 2006 року:
Час - це жахливо!
Щойно пропустив початок "Чумової п'ятниці" - і всього на 2 хвилини! - що за чортівня! От коли почнеш вчасно - реклами загонять на півгодини! А коли запізнешся на 2 хвилини - фільм обов'язково почнеться вчасно і я пропущу початок - усього трішки, але пропущу. І це тоді, коли я хотів записати увесь фільм від самого початку - почуваю себе невгамовно ображеним - не знаю тільки, на кого ображатися: на "обставини" чи на самого себе?..
- від 10 вересня 2006 року:
От чому так завжди: усі і все завжди невчасно...
Чому усім треба зібратися, підперти мене справами по самі помідори, а потім починати телефонувати геть не в той час як звичайно і взагалі навіщось телефонувати, незважаючи на те, що я ж на цьому тижні вже телефонував аж декілька разів? Чому треба раз за разом пропонувати одне й те саме, від чого я раз за разом відмовляюся, раз за разом дратуючись ще більше, особливо коли усе це трапляється "під гарячу руку", як оце зараз? Може в мене таки не всі вдома чи просто нерви не в порядку: треба спокійнише та обачніше ставитися до всіх цих "турбот". Але чому це маю робити саме і - ні, не так: чому це маю робити лише я і знову раз за разом лише я?
"Будь розумнішим" - вчили мене. Але який сенс бути єдиним розумнішим у своєму оточенні - щоб давати іншим можливість спокійно і впевнено розумними не бути? Адже вже неодноразово перевірено часом: "розумнішим" завжди лишаюся я сам, залишаючись при цьому, зазвичай, у дурнях.
От так завжди: роздратують по самі помідори, а потім мені ще й почуватися винним - цікаво, це лише я так "попав" чи це просто особисто в мене такий дратівливий характер?
- від 25 серпня 2006 року:
Щойно по телевізору показували весілля Пономарьова...
Ну й молоду наречену також. Доля таки до мене схильна: абсолютно перестав заздрити "бідолашному Саші"! Фраза дня від батьків нареченої: "Ви знаєте, різниця між ними геть не відчувається..." Ви гадаєте, це Пономарьов так молодо виглядає? Та ні: чоловік виглядає цілком пристойно - на всі свої тридцять три! Натомість з нареченою "бідолашному Саші" таки пощастило - і з родичами нареченої також - мої найщиріші співчуття вітання!
Доля таки є - і вона, хитруня, таки мене балує...
Весільна фотографія, Київ
- від 25 серпня 2006 року:
Щоб його з'їсти?
Якщо не вийду зараз з дому купити поїсти - напевне, буду голодувати. Може комусь це й корисно, але мені - точно ні! Замовити піцу?..
- від 12 липня 2006 року:
Про життя
Читаю на Кореспонденті:
Олександр Пономарьов одружується. Обраницею 33-річного Пономарьова стала 20-річна Вікторія, студентка Національного університету імені Шевченка.
О! - Думаю собі, - То в мене ще маса можливостей - до 33-х років ще є час, а 20-річні дівчатка такі гарненькі і такими самими 20-річними і гарненькими й залишаться, навіть коли мені буде 33. Життя триває! Стало приємно!
Читаю далі:
Нагадаємо, що з Альоною Мозговою співак прожив у громадянському шлюбі 10 років. За словами Пономарьова, з двома його доньками Віка вже подружилася...
Еге, думаю, то я таки багато чого не встиг у своєму житті - факт! Стало трохи сумно...
Весільна фотографія, Київ
- від 8 липня 2006 року:
Про зубну пасту
- від 1 березня 2006 року:
І прийшла весна
|
|
|
